Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жинь починала розуміти, чому він поїхав із Сінеґарда. Та жодні слова вчителя Фейжика не могли послабити її захвату. Навпаки, від його розповідей їй ще дужче кортіло туди потрапити. У столиці вона вже не буде невдахою. Не їстиме вуличної їжі й не житиме в міських нетрях. Не битиметься за недоїдки й не цупитиме монети, щоб прохарчуватись. Вона виборола для себе певний статус — студентка найпрестижнішої академії в усій імперії. Звісно, це вбереже її від небезпек міста.
Того вечора Жинь власноруч обрізала коси заіржавілим ножем, позиченим в одного з охоронців каравану. Приставила лезо так близько до вух, як тільки насмілилась, і ялозила туди-сюди, аж доки волосся не впало. Воно виявилося довшим, ніж вона уявляла. Покінчивши з цим, дівчина хвилину вдивлялась у дві товсті коси, що лежали на колінах.
Якщо раніше вона думала, що збереже їх, то тепер не бачила в цьому жодної сентиментальної цінності. Це лише купа мертвого волосся. На півночі його навіть не продаси, бо ж сінеґардки славилися своїм тонким та шовковистим волоссям, і ніхто не схотів би придбати грубі пасма тіканійської селянки. Жинь шпурнула коси з фургона й побачила, як вони впали позаду на курний шлях.
До столиці караван прибув тоді, коли Жинь уже починала божеволіти від нудьги.
Вона ще здалеку побачила славнозвісні Східні ворота Сінеґарда — величну сіру стіну, увінчану триярусною пагодою, з присвятою Червоному Імператору: «Вічна сила, вічна гармонія».
Іронічно, подумалося Жинь, як для країни, яка більше часу воювала, ніж жила в мирі.
Щойно вони наблизилися до округлих дверей унизу, караван різко зупинився.
Жинь чекала. Нічого не відбувалося.
Коли минуло вже хвилин двадцять, учитель Фейжик висунувся з фургона й гукнув до одного з охоронців каравану:
— Що відбувається?
— Попереду делегація Федерації, — промовив охоронець. — Якісь суперечки щодо кордону. Біля воріт перевіряють їхню зброю, ще декілька хвилин.
Жинь виструнчилася.
— То солдати Федерації?
Вона ніколи не бачила муґенських солдатів, бо наприкінці Другої Макової війни всіх муґенців змусили покинути окуповані території й відіслали на батьківщину або ж переселили до обмежених дипломатичних і торговельних контор на материку. Для тих нікарців, які народилися вже після окупації, вони були примарами сучасної історії — завжди біля кордонів, вічна загроза з невідомим обличчям.
Учитель Фейжик простягнув руку і схопив її за зап’ясток раніше, ніж вона встигла вистрибнути з фургона.
— Повернись.
— Але я хочу подивитися!
— Не треба. — Він стиснув її за плечі. — Не треба тобі зустрічатися з солдатами Федерації. Якщо заступиш їм шлях, якщо вони бодай подумають, що ти з них кепкуєш, вони можуть нашкодити тобі, і навіть не сумнівайся, нашкодять. У них усе одно дипломатичний імунітет. І їм нічого не буде. Затямила?
— Ми перемогли у війні, — пхикнула Жинь. — Окупація закінчилася.
— Ми заледве перемогли у війні. — Він знову всадовив її. — І всі викладачі Сінеґарда зовсім не безпідставно переймаються лише тим, щоб виграти наступну.
Попереду каравану хтось вигукнув команду. Жинь відчула ривок, а потім фургони знову почали рухатися. Вона перехилилася через бортик фургона, намагаючись хоч мигцем розгледіти, що там попереду, але побачила лише сині форми, які зникли за важкими дверима.
А потім нарешті вони проїхали крізь ворота.
Базар у середмісті вразив усі органи чуття. Жинь ніколи не бачила так багато людей чи речей в одному місці. Її миттю приголомшили оглушливий гамір покупців, які торгувалися з продавцями, яскраві кольори квітчастих згортків шовку, розкладених на великих ятках, та густий, різкий запах дуріана й перцевого зерна, що здіймався від пересувних грилів торгівців.
— Тутешні жінки такі білі, — замилувалася Жинь. — Немовби намальовані дівчата з фресок.
Під час мандрівки караваном Жинь спостерігала, як поступово змінюється відтінок шкіри мешканців залежно від того, як далеко на північ вони просувалися. Вона знала, що люди з північних провінцій — промисловці та ділки. Вони належали до вищого класу й мали певні статки, тому не працювали в полях, як фермери Тікані. Але вона не очікувала, що відмінності будуть такими разючими.
— Бліді, мов трупи, — зневажливо промовив учитель Фейжик. — Бояться сонця. — Він роздратовано забурчав, коли пара жінок із парасолями пройшли поруч, випадково вдаривши його в обличчя.
Жинь швидко усвідомила, що Сінеґард має унікальну здатність змушувати новоприбулих почуватися зовсім небажаними в місті.
Учитель Фейжик мав рацію: усі в Сінеґарді хотіли грошей. Торгівці кричали до них зусібіч. Жинь не встигла й вийти з фургона, як до них підбіг носій і запропонував піднести багаж — дві легкі дорожні сумки — за невелику плату: вісім імперських срібняків. Жинь затнулася: це майже четвертина того, що вони заплатили за місця в каравані.
— Я сама, — зніяковіло промовила вона, висмикуючи дорожню сумку з чіпких пальців носія. — Справді, не треба, відпустіть!
Та щойно вони втекли від носія, як їх атакувала юрба людей, і кожен пропонував різні допоміжні послуги.
— Рикша? Потрібен рикша?
— Дівчинко, ти загубилася?
— Ні, ми просто намагаємося знайти школу…
— Я відведу вас туди, за невелику плату, п’ять зливків, лише п’ять зливків…
— Зникніть, — вигукнув учитель Фейжик. — Нам не треба ваших послуг.
Мисливці за грішми відступили на базар.
Жинь почувалася незатишно навіть від столичної говірки. Сінеґардська нікарська здавалася скрипучим діалектом, жвавим і уривчастим, незалежно від змісту сказаного. Учитель Фейжик запитав трьох різних незнайомців, як пройти до Академії, аж доки один із них не відповів зрозумілою мовою.
— Ви тут жили? — запитала Жинь.
— З часу окупації ні, — пробурмотів учитель Фейжик. — Легко забути мову, якою ніколи не говориш.
Жинь це здалося слушним. Для неї самої діалект був майже незрозумілий, усі слова мовби скорочували, а в кінці додавали уривчасте р. У Тікані мова була повільна та переливчаста. Мешканці півдня тягли голосні, перекочували слова на язику, немов солодкі рисові конґі. А в Сінеґарді складалося враження, що всім бракує часу вимовляти слова повністю.
З підказками напрямку місто було не більш зрозумілим, ніж його діалект. Сінеґард — найстаріше місто в країні. Його архітектура наочно ілюструвала численні зміни влади в Нікані протягом століть. Будівлі або нові, або вже майже розвалювалися, на деяких траплялися символи режимів, що давно занепали. У східних районах височіли спіральні вежі давніх загарбників із півночі, вихідців із Внутрішніх держав. На захід близько один до одного стояли блочні будинки — пережиток окупації Федерації під час Макових війн. Це був живий приклад країни з багатьма правителями, представлений в одному місті.
— Ви знаєте, куди ми йдемо? — запитала Жинь через кілька хвилин сходження вгору.
— Лише приблизно, — учитель Фейжик рясно спітнів. — Відколи я був тут востаннє, місто перетворилося на лабіринт. Скільки грошей у нас лишилося?
Жинь витягла гаманець і порахувала.
— Півтора разка срібняків.
— Цього має вистачити на те, що нам потрібно, — учитель Фейжик протер лоба рукавом. — Чому б нам не потішити себе поїздкою?
Він вийшов на курну вулицю й підняв руку. Майже миттєво через вулицю підбіг рикша і рвучко зупинився перед ними.
— Куди? — захекавшись, промовив бігун.
— До Академії, — відповів учитель Фейжик.
Він склав сумки позаду й умостився на сидінні. Жинь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макова війна, Ребекка Куанг», після закриття браузера.