Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

— Я все одно поїхала б від тебе, — сказала вона. — Якщо не до Сінеґарда, то до дому чоловіка.

Кесеґі не відступав. Він жалісливо пробурмотів:

— Не кидай мене з нею.

У Жинь стиснулося всередині.

— З тобою все буде гаразд, — прошепотіла вона Кесеґі на вухо. — Ти хлопчик. Ти її син.

— Це несправедливо.

— Це життя, Кесеґі.

Кесеґі почав рюмсати, але Жинь вирвалася з його міцних обіймів і підвелася. Він спробував схопити її за зап’ясток, але вона відштовхнула його сильніше, ніж хотіла. Кесеґі спіткнувся й упав на спину, приголомшений, а потім роззявив рота і голосно закричав.

Жинь відвернулася від його заплаканого личка і вдала, що зав’язує ремені на дорожній сумці.

— О, заткнися, — тітонька Фан схопила Кесеґі за вухо й добряче стиснула, доки він не затих.

Вона сердито глянула на Жинь, яка стояла біля дверей у простому дорожньому одязі. Наприкінці літа Жинь була вбрана у світлу бавовняну туніку і вже двічі штопані сандалії. У сумку, перекинуту через плече, вона поклала тільки ще один комплект одягу. У ту ж таки сумку спакувала примірник Мендзи, набір пензлів для письма, подарований учителем Фейжиком, і невеликий гаманець. У сумці вмістилося все, що вона мала в цьому світі.

Вуста тітоньки Фан викривилися в посмішці.

— Сінеґард з’їсть тебе живцем.

— Я ризикну, — відповіла Жинь.

Жинь зітхнула з неабияким полегшенням, коли міська влада видала їй два таелі на проїзд: ті мусили оплатити транспортні витрати, бо вона мала імперський виклик. Жинь та вчителю Фейжику вдалося придбати за півтора таеля два місця на фургон у каравані, який мандрував на північ, до столиці.

— У часи Червоного Імператора дівчина з посагом могла дістатися з найпівденнішої точки провінції Півня до найпівнічніших вершин гір Вудан, — не стримавшись, учитель Фейжик почав читати лекцію, щойно вони сіли у фургон. — Нині самотній солдат не пройде й двох миль.

Вартові Червоного Імператора вже давно не патрулювали гори Нікані. Подорожувати самітником розкиданими шляхами імперії означало свідомо наражатися на ризик, що тебе пограбують, уб’ють чи з’їдять. А іноді все заразом, хоча не обов’язково саме в такій послідовності.

— Ви платите не лише за місце у фургоні, — пояснив голова каравану, кидаючи в кишеню їхні монети. — Ви платите за охоронців. Наші люди в цьому ділі найкращі. Якщо натрапимо на «Оперу», то відлякаємо їх.

«Опера червоних лахмітників» — релігійний культ розбійників та злочинців, що славився замахами на життя Імператриці після Другої Макової війни. Він уже став мало не міфом, проте лишався надзвичайно живим в уяві нікарців.

— «Опера»? — Учитель Фейжик неуважно почухав бороду. — Багато років не чув про них. Вони ще не вимерли й досі діють?

— За останнє десятиліття вони притихли, проте до мене доходили чутки, що їх бачили на межі гірського хребта Кукхонінь. Однак якщо пощастить, ми не побачимо навіть їхнього сліду. — Голова каравану поплескав по паску. — Я завантажу ваші речі. Хочу вирушити, доки не стало ще спекотніше.

Їхній караван пробув у дорозі три тижні, повзучи на північ, як здавалося Жинь, нестямно повільно. Під час мандрівки вчитель Фейжик частував її розповідями про свої пригоди в Сінеґарді десятки років тому, проте від захопливих описів міста її нетерп­лячість лише посилювалася.

— Столиця — біля підніжжя гір Вудан. Палац та Академія споруджені на гірському схилі, а саме місто лежить у долині внизу. Іноді в туманні дні ти зазиратимеш за край, і здаватиметься, що стоїш понад хмарами. Сам лишень столичний базар більший за все Тікані. Там легко заблукати. А ще ти побачиш музик, які гратимуть на гарбузових сопілках, вуличних торгівців, які вміють засмажити млинець у формі твого імені, майстрів каліграфії, які лише за два мідяки розмалюють віяло просто в тебе на очах. До речі. Це десь треба обміняти, — учитель Фейжик поплескав по кишені, де тримав гроші, що в них лишилися.

— На півночі не беруть таелів та мідяків? — запитала Жинь.

Учитель Фейжик здавлено засміявся.

— Ти й справді ніколи не виїздила з Тікані? У цій імперії ходить зо два десятки валют: черепашачі панцирі, мушлі каурі, золоті, срібні, мідні зливки… Кожна провінція має власну валюту, бо не довіряє імперській бюрократії, а в більших провінціях їх дві чи й три. Єдине, що беруть скрізь, — це стандартні сінеґардські срібні монети.

— Скільки нам вдасться за це отримати? — запитала Жинь.

— Небагато, — відповів учитель Фейжик. — Але обмінний курс гіршатиме, що ближче будемо до міста. Краще зробити це до того, як виїдемо з провінції Півня.

А ще вчитель Фейжик мав численні перестороги щодо столиці.

— Постійно тримай гроші в кишені спереду. Злодії в Сінеґарді безстрашні та відчайдушні. Колись я спіймав хлопчика, який заліз рукою мені в кишеню. Він намагався вихопити монету навіть після того, як я спіймав його на гарячому. Усі спробують щось тобі продати. Коли зустрінеш прохачів, дивися тільки вперед і вдавай, що не чуєш їх, інакше вони не відчепляться до кінця вулиці. Їм платять за те, щоб вони тебе діставали. Тримайся подалі від дешевого спиртного. Якщо хтось пропонує соргове вино дешевше, ніж зливок за кухоль, це підробний алкоголь.

Жинь це неабияк вразило:

— Як можна підробити алкоголь?

— Змішавши соргове вино з метанолом.

— Метанолом?

— Деревний спирт. Отруйний, від великої дози можна осліпнути, — учитель Фейжик почухав бороду. — Поки будеш у місті, тримайся подалі й від вуличних торгівців соєвим соусом. У деяких місцях, щоб зробити соус кислішим із найменшими витратами, у нього додають людське волосся. Я чув, що волосся також знаходили в хлібі й тісті для локшини. Гм… тож краще тримайся подалі від усієї вуличної їжі. Тобі пропонуватимуть поснідати млинцями по два мідяки за штуку, але їх смажать у стічній олії.

— Стічній олії?

— Тобто в тій, яку зібрали з вулиці. Великі ресторани зливають у стічні канави олію, що лишилася після приготування страв. Вуличні торгівці їжею відфільтровують її та використовують повторно.

Жинь замлоїло.

Учитель Фейжик потягнувся і смикнув за одну з тугих кісок Жинь.

— Варто знайти когось, щоб обрізати їх ще до того, як ти дістанешся Академії.

Жинь торкнулася волосся, ніби обороняючись.

— Сінеґардки не відрощують волосся?

— У Сінеґарді жінки так панькаються з волоссям, що ладні втирати в нього сирі яйця, аби зберегти блиск. Мова не про красу. Я не хочу, щоб хтось затягнув тебе в провулок. Від тебе й сліду не лишиться, а тоді через кілька місяців опинишся в борделі.

Жинь неохоче опустила погляд на коси. Вона була смаглява та худа, а тому її вважали не дуже привабливою. Однак їй завжди здавалося, що довге й густе волосся — одна з її найбільших переваг.

— Це обов’язково?

— Цілком імовірно, що в Академії тебе однаково змусять постригтися, — сказав учитель Фейжик. — Ще й вимагатимуть за це плату. Сінеґардські перукарі недешеві. — Він пошкріб бороду, немовби думаючи, про що ще застерегти Жинь. — Остерігайся фальшивих грошей. Ти зможеш зрозуміти, що срібняк — не імперський, якщо він упаде знаком Імператора догори десять разів поспіль. Якщо бачиш когось на землі без видимих поранень, не допомагай підвестися. Вони скажуть, що це ти його штовхнула, відведуть тебе до суду й позиватимуться за порваний одяг.