Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

- О, з'явився - не запилився, - сказала Анюта Михайлівна, що сиділа поруч. - Керівництво не спізнюється, керівництво затримується.

- Ну а ви як хотіли, щоб він тут перший приїхав і всіх нас біля порога зустрічав? - подав голос другий кухар, Льоша.

Лола знову не стала втручатися в розмови, які стосуються Гордія. Вона просто раділа, що він тут. Просто була щаслива бачити його так близько. Та ще й у неофіційній обстановці.

Гордій пройшов до свого столу трохи посміхаючись. Там для нього залишилося не зайнятим місце у торці столу, на чолі, так би мовити. Майже всі погляди у залі були спрямовані на нього. А він, тим часом, перекинувся парою слів із начальником відділу програмування, Микитою Олександровичем, який сидів поруч і був, по суті, другою особою в компанії. Потім погляд Гордія ковзав по залі, ніби шукаючи когось. Якоїсь миті їхні очі зустрілися, і Лолі здалося, що це саме її він шукав серед усіх співробітників. Але Гордій відвів погляд так само швидко, як і глянув на неї. Ні, швидше за все здалося. Хто вона така, щоб він нею зацікавився? Навколо нього напевно безліч привабливіших панянок.

Тим часом, ведучий розпорядився якнайшвидше наповнювати келихи та приготуватися. Потім він надав відкрити вечір із вступним словом Гордію Ігоровичу. Введенський підвівся, вийшов на середину зали, взяв мікрофон.

- Для мене велика честь відкривати цей вечір у цьому колективі. Зазвичай заведено щось говорити про минулий рік. Можу сказати, що для мене рік, що минає, був поганий тільки тим, що я ще не був частиною цього колективу. Ну і за традицією, новий рік звичайно ж буде кращим, бо ми зараз разом.

Так, від скромності директор явно не помре. Але всі слова супроводжувалися такою простою і відкритою посмішкою, ніби начальник над собою потішався, що багато хто в залі посміхнувся.

- Хочу висловити подяку керівникам відділів за їхні прекрасні організаторські здібності, та й усім співробітникам – за професіоналізм. Повірте, я ціную вас не менше, ніж ви самі себе.

І знову залом пробігли посмішки у відповідь на іронічні, але добрі слова боса.

- Сподіваюся, - після невеликої паузи продовжив Гордій, - що сьогоднішній вечір піднесе багато приємних сюрпризів завдяки ведучому Жені та підготовленій програмі. Ну всіх нас, які звикли до чудової кухні в рідних стінах, сьогодні потішать кухарі цього закладу.

При цих словах Лола абсолютно точно спіймала погляд Гордія. Він дивився не на її шефа, не  на кухарів, що сидять поруч, а саме на неї. Серце в неї солодко потягнуло й застукотіло частіше, віддаючись ударами у вухах і шумом у голові.

Стало зрозуміло, що якщо вона так реагує на швидкоплинний погляд чоловіка, то навряд чи наважиться підійти до нього сама. А він, швидше за все, більше й не приверне до неї уваги сьогодні.

- З наступаючим Новим роком!!! - просто закінчив свою промову Гордій.

Всі почали піднімати келихи, почувся дзвін і наростаючий гомін. Люди за столиками розслабилися, випили та приступили до закуски.

Невже все? Попередній начальник промовляв вступну промову щонайменше хвилин десять. А іноді й більше. Лола приготувалася дослухатися до слів Гордея ще й ще, але він пройшов до свого столу і взяв келих вина.

За столиком Лоли всі пили й їли, страви виявилися дуже непоганими на смак. Лола теж пила і їла, але робила це якось автоматично. Колеги поряд все більше розслаблялися, жартували, намагалися залучити Лолу до розмови. Але вона сиділа немов у тумані, всі її антени були націлені на вібрації, що виходять від головного столу.

Ведучий оголосив танцювальну паузу. Лола зрозуміла, що навряд чи наважиться підійти до Гордія. Це треба напитися всмерть, але їй не хотілося виглядати в очах чоловіка алкоголічкою. Ну чи зовсім зневіритися. І так і буде, швидше за все, якщо сьогоднішній вечір з усіма приготуваннями та планами пройде, так би мовити, повз. Невже ж минеться?