read-books.club » Драматургія » Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте 📚 - Українською

Читати книгу - "Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте"

232
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Звільніть золоте лоша. Ковзанка" автора Лаура Синтія Черняускайте. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 18
Перейти на сторінку:
class="p1">ЛІКАР: Ні, готівкою стільки не матиму. Ти тут зачекай, он, коньячку налий собі, а я збігаю до банкомата.

Лікар поспіхом накидає пальто й виходить. Проходячи повз Пса, плескає його за вухом.

ЛІКАР (до Пса): Злізай геть із дивана! Невихований собака!

Пес зістрибує долі, оббігає навкруги диван, бачить, що Лікар вийшов, знов застрибує на диван.

ПЕС: Нічого собі! Задрипаного дивана шкодує! У вітальні мого господаря ще й не такий стоїть, зі справжньої шкіри, з сальону. Хоч має людина чим пишатися.

Похмурий Чоловік наливає собі коньяку, вмащується поруч зі Псом і задумливо погладжує йому шию.

ЧОЛОВІК: Хороший песик, хороший.

ПЕС (гордовито): Ясно, що хороший.

ЧОЛОВІК: Що сказав? Бровко?.. Так тебе звати?

ПЕС (ображено): Ну ні, ви лишень послухайте! Шановний, поглянь на мене уважніше й поміркуй, чи може пес, що має такий респектабельний вигляд, називатися Бровком? Що? То ось, я... гм... (Міркує, закотивши очі вгору.) Боніфацій. Як і мій предок шляхетної крові, земля йому пухом, його величність різеншнауцер Боніфацій перший.

ЧОЛОВІК (недбало): Вибачте, дійсно, я це белькнув, добре вас не роздивившись... Урешті, яка різниця. Боніфацій, то Боніфацій. Однак, на мою думку, для собаки таке ім’я занадто довге.

ПЕС (ластиться): Ви можете кликати: Боні, Боні, Боні!

ЧОЛОВІК: Дякую. Не думаю, що прийдеться.

ПЕС: Шановний, ви — невиправний песиміст. Хоча, з біди... Я погодився би брати вас за господаря.

ЧОЛОВІК (здивовано): А цього я не побажав би й ворогу.

ПЕС. Маєте ворогів?

ЧОЛОВІК (хмурнішає): Як це сказати б. Якщо минуле можна назвати ворогом... Сьогодні трапилася дивна річ. На вокзалі сіло біля мене дівча, зовсім ще дитина, а вже з животом. Воно говорило такі речі... Таке ми промовляємо лише пошепки і зрідка. Я бачив це дитя вперше в житті, а воно поводилося так, наче ми були давні знайомі. Це мене несамовито налякало. Дівчина все говорила, говорила про події, що трапилися колись давним-давно. Вона витягувала з моєї голови думки, яких ніхто, окрім мене, не міг знати... І тоді трапилося чудо...

Позаду дивана, за спиною Похмурого Чоловіка з’являється Дівча й затуляє йому долонями очі. Світло на сцені згасає, їх освітлює лише промінь прожектора.

ЧОЛОВІК: Які ніжні, знайомі руки... Елено? Це ти?

ДІВЧА: Тсс, сиди спокійно. Тобі не можна мене бачити.

ЧОЛОВІК: Елено, де ти пропадала стільки років?

ДІВЧА: Літала, літала, літала... Я облетіла весь світ, бачила багато міст, людей, щасливих і нещасних... Інколи прилітала тебе провідати, надіялася змити втому в потоках твоїх думок... Утім твої думки такі чорні, коханий. Вони чорні й незрячі, мов ті паровози, запах яких ти так жадібно втягуєш у себе. Тобі не вдасться знайти мене на вокзалах. Можливо, на одному з них залишилося моє тіло, але чим тепер стало це тіло? Те саме тіло, яким зачарований ти надовго осліп. А пам’ятаєш, як солодко було колись заблукати в оманній імлі пристрасті?

ЧОЛОВІК: Так. Так, Елено.

ДІВЧА: Чи уявляєш мене інакшою?

ЧОЛОВІК: Ні.

ДІВЧА: Проте зараз я інакша.

ЧОЛОВІК: Це неможливо. Ти не змінилася. Ти — мій янгол, моя муза і моє очікування.

ДІВЧА: Чого чекаєш?

ЧОЛОВІК: Тебе.

ДІВЧА: Але я так часто прилітаю тебе відвідати. Ти сидиш у затемненій квартирі й не впускаєш жодної світлої думки. Я наближаюсь до тебе близько-близько, дихаю прямо на твоє заклякле серце, освітлюю кожну щілину твого єства, пещу, розмовляю з тобою, однак ти нічого не чуєш... Ти заблукав у темряві своїх думок, коханий. Вона темніша навіть за оселю, в якій ти щодня у пітьмі шукаєш на дотик ліжка.

ЧОЛОВІК: Електрику відімкнули, Елено. Я живу, мов пес.

ДІВЧА: Про це я і хочу спитати: куди зникло світло, коханий?

ЧОЛОВІК: Не свари мене, Елено. Хоч ти не свари. Коли ти зникла, моє життя розсипалося на дрізки. Я був неготовий до такої втрати. Ти маєш рацію, пристрасть мене виснажила, я став уразливим. Я розсипався, мов іграшкова машинка, а деталей досі не можу зібрати до купи. Головні з них десь загубилися. Елено, мені подобається вважати, що це ти їх забрала з собою.

ДІВЧА: Не хвилюйся, тепер я тут. І ти такий, як був колись...

ЧОЛОВІК: Дозволь поглянути на тебе.

ДІВЧА: Очима ти мене не побачиш.

ЧОЛОВІК: Чому?

ДІВЧА: Надто рано.

ЧОЛОВІК: Але де мені шукати тебе, Елено? Де ти буваєш? Хто не дає мені обернутися?

ДІВЧА: Надто рано, надто рано, коханий. Тобі випало на долю довге життя й інші люди. Не гай часу, не хворій минулим. Заповни рухом свої думки. Нехай вони котяться хвилями, немов океан. Десь там буду і я, але легенька, як тінь, мов невагоме передчуття минулого. Такою мене запам’ятай, коханий.

Лунає дзвінок у двері.

ДІВЧА: Прощавай, тебе кличе життя.

ЧОЛОВІК: Елено, побудь іще.

ДІВЧА: Прощавай, прощавай.

Знов запалюється світло. З’являється Гарна Пані.

ДІВЧА: Добре, що ви повернулися, ми на вас чекали. Сідайте, доктор зараз надійде.

ПАНІ: Знаєте що, цього разу я здебільшого до вас... А хто це такий? (Недовірливо зиркає на Чоловіка.)

ДІВЧА: A, це ж брат доктора, він свій. Ви кажіть, кажіть.

ПАНІ: Як я розумію, ви у скруті. Скільки часу ще залишилось?..

ДІВЧА (кладе руки на живіт): Це станеться дуже скоро.

ПАНІ: Знаєте, коли я вас побачила — раптом подумала... Це був би ідеальний вихід для всіх... Ви шукаєте, де переночувати? Отож ходімо до мене. Та й узагалі, живіть у мене, скільки ваше серце побажає, а до пологів, то зовсім без жодних розмов, без ніяких... Я знайду найліпшу приватну клініку, не пошкодую грошей, щоб під час пологів про вас дбали найліпші спеціалісти. Дитинко, ви мені просто як з неба зійшли. Я все віддам, нічого не пошкодую, любитиму, як власну доньку... А коли народиться малюк, я піклуватимуся про нього ще дужче, розумієте? Віддайте його мені... Ви сама подумайте, вам іще зарано виховувати дітей. У вас попереду ціле життя, різне там кохання, навчання — усе ще попереду. Ваша сім’я, як я зрозуміла, не задоволена таким... станом речей, чи не так? Можливо, у вас узагалі її нема? В іншому випадку ви не просили б допомоги в чужих людей. Я не лізтиму вам у душу, але тільки прошу все зважити, спокійно подумати й усвідомити, що дитинці буде однозначно ліпше в мене.

ДІВЧА: Це не дитинка, а золоте лоша, і я не можу його вам віддати. Воно не належить мені.

ПАНІ: Лоша?.. Золоте?.. Зовсім розум затьмарився бідолашній... Це від нервового напруження...

Похмурий Чоловік виринає з глибоких роздумів. На

1 ... 7 8 9 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте"