Читати книгу - "Вибрані поезії"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані поезії" автора Альфонсіна Сторні. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Додати в закладку:
Додати
Перейти на сторінку:
Малий чоловічок
Малий чоловічку, малий чоловічку, кенарю твоєму мріється політ… Я — пташина, кенар, малий чоловічку, відпусти у світ. У твоїй я клітці, малий чоловічку, малий чоловічку, у клітці твоїй. Малим називаю, бо не розумієш ти мене, дурний. Я також не тямлю, але ти не гайся й відімкни цю клітку, бо хочу втекти; малий чоловічку, мені півгодини подобався ти. Горе мені!
І ти кохати вмів, і був привітним, і квітнула весна, і ти був щирим, і небеса світилися блакитні. І цілував ти ніжно мої руки, і мої очі у твої дивились, які, бувало, скніли від розпуки. І йшла я, уподібнена до льоду… Проходила, але не помічала ні люті пекла, ані неба вроди. Не відчувала я… У порожнині блукала із прикутою душею, а біль був сатанинським, безупинним. І ти пішов од мене непомітно, й тобі, хто вмів кохати, хто був щирим, а ще — солодким, щедрим і привітним, благання я не висловила слушно, але мій слух був виповнений болем… Душа ж була, мов скеля непорушна. І ти?
Так, я живу, хибую без упину; вода біжить, і чують мої вуха запамороку гнівну цього руху: пахнуть ліси, я йду в нову місцину. Так, я бреду, шукаючи по змозі сонця, світанки, бурі та обаву. Що робиш ти, нікчемний і хупавий? Лежиш камінням на моїй дорозі. Сонце
Серце, мов божество, мовчить зі мною, німотне, сподівається на диво; кохала я багато й нещасливо, і кожен раз любов була ганьбою. Кохала до ридань, ледь не до смерті. Кохала до зненависті й до сказу, і все ж чекаю на любов щоразу, яка потвердить сподівання вперті. Мов пустка, плодоносну жду любов я, щоби гілки буяли у цвітінні; я — наче ліс, живе моє коріння, та мертве на гілках моїх листов’я. Де той, хто надихне мої бажання? В очах його збідніла моя крона? Зів’яле листя — груба перепона, а стовбур живить ще його в єднанні. Де є той дух незнаний, таємничий, з чиєї каламуті буде пломінь? Якщо я запалаю в тій любові, нестримною зроблюся, наче річка. Де той, чия любов мене оточить? Хай правду принесе свою велику… Я від життя зібрала тільки кригу: зігріє сонце хай єство жіноче. Зі збірки
«Знемога»
(1920)
Малий чоловічку, малий чоловічку, кенарю твоєму мріється політ… Я — пташина, кенар, малий чоловічку, відпусти у світ. У твоїй я клітці, малий чоловічку, малий чоловічку, у клітці твоїй. Малим називаю, бо не розумієш ти мене, дурний. Я також не тямлю, але ти не гайся й відімкни цю клітку, бо хочу втекти; малий чоловічку, мені півгодини подобався ти. Горе мені!
І ти кохати вмів, і був привітним, і квітнула весна, і ти був щирим, і небеса світилися блакитні. І цілував ти ніжно мої руки, і мої очі у твої дивились, які, бувало, скніли від розпуки. І йшла я, уподібнена до льоду… Проходила, але не помічала ні люті пекла, ані неба вроди. Не відчувала я… У порожнині блукала із прикутою душею, а біль був сатанинським, безупинним. І ти пішов од мене непомітно, й тобі, хто вмів кохати, хто був щирим, а ще — солодким, щедрим і привітним, благання я не висловила слушно, але мій слух був виповнений болем… Душа ж була, мов скеля непорушна. І ти?
Так, я живу, хибую без упину; вода біжить, і чують мої вуха запамороку гнівну цього руху: пахнуть ліси, я йду в нову місцину. Так, я бреду, шукаючи по змозі сонця, світанки, бурі та обаву. Що робиш ти, нікчемний і хупавий? Лежиш камінням на моїй дорозі. Сонце
Серце, мов божество, мовчить зі мною, німотне, сподівається на диво; кохала я багато й нещасливо, і кожен раз любов була ганьбою. Кохала до ридань, ледь не до смерті. Кохала до зненависті й до сказу, і все ж чекаю на любов щоразу, яка потвердить сподівання вперті. Мов пустка, плодоносну жду любов я, щоби гілки буяли у цвітінні; я — наче ліс, живе моє коріння, та мертве на гілках моїх листов’я. Де той, хто надихне мої бажання? В очах його збідніла моя крона? Зів’яле листя — груба перепона, а стовбур живить ще його в єднанні. Де є той дух незнаний, таємничий, з чиєї каламуті буде пломінь? Якщо я запалаю в тій любові, нестримною зроблюся, наче річка. Де той, чия любов мене оточить? Хай правду принесе свою велику… Я від життя зібрала тільки кригу: зігріє сонце хай єство жіноче. Зі збірки
«Знемога»
(1920)
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані поезії», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Вибрані поезії» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані поезії"