Читати книгу - "Вибрані поезії"

У повені ти тягнеш мене до глибочіні; коли пересихаєш, у твані тихо гину; але потому знову зростаю я щасливо, коли у дні чудові ти знов течеш бурхливо. На березі твоєму причаєна, я квітну, коли приходять весни, безмовна й непримітна. Світло
Я в житті ходила і про все питала, мучилась нудьгою, від нудьги вмирала. Брали мене люди за бридню на кпини… Земля — величезна! Я сміюся з ними… Я слова почула; тих слів було море! Якісь-то — веселі, якісь-то — на горе. Я їх не збагнула; у зірок просила красивішу мову, мені зрозумілу. Мені добрі зорі тебе дарували, бачу в твоїм зорі істину пропалу. Твої очі повні щирої спромоги, всесвіт умістили твої темні очі! Впевнена в усьому, кинусь тобі в ноги: забуття і спочив. Старий місяць
Мене від зими бережуть твої руки. Підтримують ніжно злуку, линуть довгі сумні години в заціпенінні. Мені до вподоби всілякі речі, лягає світло мені на плечі. Люблю навіть зло, що вражає: пожалійте того, хто вмирає! О, старий місяченьку, такий одинокий, пропливаєш по небу у тиші глибокій. Скільки має тепла мій любий!.. Тобі, місяцю, холод — згуба? Підсвідомість
Ти щось казав, казав, а я заснула, та сплю й не сплю, відчувши: понад мене найвищий розум знявся незбагненно, бо я жила, живу та буду чула. Ти щось казав, казав, і я пірнула в апатію… вже й дихаю важенно. Довкола — тіні, їх — сила-силенна, а я — сліпа й закинута в минуле. Я — мовби простір, ніби порожнина, від тіла залишилась тінь єдина, і можу вгору, наче дим, злетіти: етеру чую подув… дивну тишу… Ти на землі мене тримай міцніше, бо в небеса підняти мусить вітер. Похмурий чоловік
Погляньте на чоловіка, як він іде гордовито. Виказують його руки шляхетну вельми породу. На рот його не дивіться, бо буде з вогнем пригода, на очі — теж, бо він може до смерті захолодити. Коли рівнинами йде він, тремтять і русла, і віти, а тіні лісів ясними стають йому на догоду; коли веде стрілянину, лякаючи цим природу, ховаються дикі звірі, жахнувшись його візиту. Жінок багатьох він любить, не знає своєї долі. Якоїсь весни загибель наздожене його в полі, увінчаного лозою, де китиці, фрукти, вина. Моя рука закоханки, що з трону його спустила, на місце, де була криця, йому прилаштує крила, й заплаче він, мовби хлопчик, який зійшов зі стежини.