read-books.club » Детективи » Найкращий сищик та падіння імперії 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

267
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик та падіння імперії" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 177
Перейти на сторінку:
Відстрілюватися там було незручно, вперед ми проїхати не могли, залишалося тільки тікати. Якби вони одразу почали стріляти по нас, то легко перебили б. Але вони чекали, що ви вийдете з авта. Вони з самого початку думали, що ви обов’язково вийдете. Чекали на це і втратили час.

— Слава Аллаху, що втратили. А ви врятували мені життя, коли випхали. Самі ж ризикували.

— Врятував не я, а кущ, який ріс біля узбіччя. Авто трохи загальмувало об нього, я встиг відчинити двері, випхати вас і вистрибнути сам. Якби не кущ, ми були б уже на тому світі.

— Ви — скромний, Іване Карповичу, — усміхнувся пан Бекір.

— Я навчений не перебільшувати свою роль. Там вирішується головне, — кивнув на небо.

— Я віддячу вам, Іване Карповичу, — пообіцяв пан Бекір.

— Треба завершити справу, — нагадав я.

— Завершимо. Не хочете повечеряти?

— Та можна.

Ми всілися за плаский камінь, який був тут за стіл. Їли лаваш та холодну ягнятину, запивали вином. Татари хоч і магометани, але вино пили. Принаймні багато хто. Поки ми вечеряли, Осман стояв осторонь. Він був молодий, не міг сісти за один стіл із такою поважною людиною, як пан Бекір. Я відніс йому поїсти. Повернувся, сів. Відчував ситість.

— А ви добрий, Іване Карповичу, — сказав пан Бекір.

— Я сам частенько ось так стеріг, поки інші їли. І був дуже вдячний, коли про мене не забували, — пояснив я.

— Добрий і пам’ятаєте, з чого починали. А я ж не хотів звертатися до вас, Іване Карповичу, — сказав пан Бекір.

— Чому?

— Контррозвідка про вас попереджала. Казали, що ви — небезпечна людина, якось вас називали, забув слово.

— Мабуть, «мазепинцем»?

— Ага. Що це?

— Ну, це типу ваших пантюркістів. Такі люди, які хочуть, щоб Україна була окремо від Росії.

— Хто був? — не зрозумів пан Бекір.

— Україна. Малоросійські губернії.

— А чому вони мусять бути окремо? — здивувався пан Бекір. — Нехай ще ми — тюрки, мусульмани, а ви ж однакові.

Я усміхнувся.

— Пане Бекіре, коли руській людині поставити турка і татарина, він їх зможе розрізнити?

— Та не дуже.

— Тобто для нього вони будуть однакові. Ось так і ми з руськими. Хто не знає, то однакові, а насправді різні. Дехто каже, що як різні ми, то і в різних державах мусимо жити. Оце їх звуть мазепинцями, — пояснив я.

— То ви займаєтеся політикою?

— Ні, вона займається мною. У мене є вороги. У Петрограді. Вони давно вже хочуть знищити мене. Вони позбавили мене родини і хутора, примусили ховатися від них тут, у Криму. Просили стежити за мною? — спитав я.

— Так, просили. Доповідати про візити, про те, що ви говорите, про ваші листи, — кивнув пан Бекір.

— І ви робили це?

— А про що було доповідати? Ви ні з ким не зустрічалися, листів не надсилали, нічого не говорили. Був один дивний візит до Алушти. Коли ви поїхали з речами, наче й не збиралися повертатися, але увечері приїхали. Казали, що в Алушті тоді згорів будинок, загинула людина. Але не думаю, що це якось пов’язано. — Пан Бекір усміхнувся. — То я й не став нічого доповідати.

— Дякую, — я теж усміхнувся, бо згадав капітана Форсова, який вивів мене на чисту воду, але загинув.

— Та немає за що. Це був правильний крок, бо якби я тоді доповів, зараз був би вже трупом. — Пан Бекір подивився на мене. — Що буде далі, Іване Карповичу?

— Далі? Ви завершите війну і встановите мир. А я відпочиватиму на яйлі, якщо ви будете не проти.

— Я не про те, — закрутив головою пан Бекір. — Можливо, на поверхні ще нічого і не помітно, але щось відбувається. Люди перестали цінувати мир та спокій. Спочатку революція, бунтівники, потім ця війна. Люди легко повстають проти чинного порядку. А сам порядок прогнив настільки, що не може захиститися. Бо все вирішують гроші. Ніхто не думає про майбутнє, про честь, про державу. Тільки б урвати більше. Ось я. До мене можна по-різному ставитися, але я багато роблю для царя. Я утримую своїх братів від необдуманих вчинків, від повстання проти імперії. Зберігаю порядок. Так, я заробляю на цьому порядку, але ті гроші залишаються тут. Я будую мечеті та школи, лікарню в Карасубазарі, я даю стипендії на освіту, допомагаю сиротам, годую бідних. Але люди чомусь не цінують цього. Вони слухають різних негідників, які зваблюють їх обіцянками, вони ллють отруту, стверджують, що зараз усе погано, а от завтра стане краще. Це порожні слова, але люди в них вірять!

— Таке відбувається усюди, — кивнув я. — Іноді мені здається, що земля починає тремтіти під ногами. Я служив у Туркестані і бачив, що таке землетрус. Оце тремтіння землі, а потім удари, від яких будинки розсипаються на мотлох, зсовуються гори, зникають ріки.

— Ви теж відчуваєте, що щось

1 ... 7 8 9 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик та падіння імперії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик та падіння імперії"