Читати книгу - "Молдавські народні казки"

Якщо ти думаєш битися з ним на смерть, то слухай моєї поради: не шукай довгобороду потвору, бо його ні булава, ні шабля не бере. Йди на мамалижну гору, де плюскотить молочне озеро. Там знайдеш величезного кнура. Якщо ти його побореш, то довгобородий карлик тої ж миті впаде мертвий.

І пішов Фет-Фрумос від села до села, випитуючи дорогу до мамалижної гори і молочного озера.

Нарешті дістався він до тої гори й приліг на березі молочного озера спочити. М’який килим зеленої травиці стелився по березі. Раптом витязь почув таке страхітливе рохкання й верещання, від якого чуприна йому дибом стала. Оголив Фет-Фрумос шаблю і, повернувшись, побачив перед собою величезного дикого кабана.

Підступив до потвори Фет-Фрумос — і спалахнув бій! Коли сонце стало хилитись до заходу, Фет-Фрумос і потвора в знемозі попадали на землю. Лежали нерухомо, і раптом обидва помітили в голубому небі орла. Орел то робив плавні кола, ширяв, то завмирав на місці, виглядаючи здобич.

Уздрівши орла, кабан закричав:

— Орле-орлику, принеси мені води попити, а я тобі дам м’яса на три дні.

Фет-Фрумос і собі звернувся до орла:

Почувши таку мову, орел стрілою шугнув до річки, набрав у дзьоб води, змочив крила й підлетів до Фет-Фрумоса.

З дзьоба дав витязеві води, тріпнувши крильми, окропив його.

Фет-Фрумос відчув у собі таку силу, як ніколи досі. Звівся на ноги й кількома помахами шаблі відрубав кабанові голову. А орел одразу ж узявся шматувати кабаняче м’ясо.

Залишивши бойовище, Фет-Фрумос рушив далі до маєтку довгобородого карлика. Ішов та йшов від світання до смеркання і нарешті побачив перед собою позолочений палац з відчиненими навстіж дверима.

Коли забили кабана, карлик почув страшну втому і наказав своїй дружині Ляні Косинзяні постелити ліжко. Ліг і заснув мертвим сном. Тут з’явився Фет-Фрумос і всадив шаблю в серце злому карлику. Ляна Косинзяна не повірила власним очам, побачивши перед собою Фет-Фрумоса. Безмежно раді, вони кинулись до інших кімнат, відшукали старших сестер, і всі четверо негайно подалися до того місця, що вело нагору.

Фет-Фрумос смикнув за мотуз, брати почули і підняли трьох сестер. Коли мотуз опустився за Фет-Фрумосом, той надумав перевірити щирість братів і замість себе прив’язав камінь.

На півдорозі брати пустили камінь донизу разом з мотузом. Проклинаючи зрадників, Фет-Фрумос став міркувати, як йому вибратись на поверхню землі. Вдалині маячів ліс, і витязь рушив туди. Днина була погожа, та раптом зірвався вітер, з-за обрію виповзли важкі хмари, загуркотіло й заблискало.

На узліссі стриміло самітне дерево, а на ньому велике гніздо з пташенятами. Ті страшенно злякались грози, і одне з пташенят запищало:

— Чоловіче добрий, пожалій нас, врятуй від загибелі! Бачиш, насувається жахлива гроза з вогнем і камінням.

Защеміло від жалю серце у Фет-Фрумоса. Виліз він на дерево, обережно взяв пташенят, і тоді спустився з ними на землю і прикрив їх своїм тілом. Лютувала гроза, ламались дерева, сипалось каміння, спалахували блискавиці. А коли затихло, Фет-Фрумос знову виліз на дерево, полагодив гніздо і посадив у нього пташенят. Тільки-но він зібрався на землю, як побачив у небі величезного птаха з жіночою головою, з хижим поглядом. Найстарше пташеня злякано закричало:

— Ой, летить орлиця, наша матуся! Як тільки тебе побачить, то з’їсть відразу, бо вона живиться людським м'ясом!

Бажаючи врятувати Фет-Фрумоса, пташеня вдарило тричі крильцями, і він перетворився на пір’їну з правого крила пташеняти.

Орлиця, дихаючи вогнем і парою, ще здалеку запитала своїх дітей:

— Хто вас урятував від грози?

— Якийсь чоловік, — відповіло найстарше пташеня.

— Куди ж він пішов?

— На схід сонця.

Наче блискавка, з гуркотом і свистом орлиця майнула на схід. Долетіла до краю землі, звідки сходить сонце, але нікого не побачила. Розлючена повернулась до гнізда і зашипіла:

— Ви збрехали мені! Кажіть правду — в який бік він пішов?

— На захід сонця, — сказало найстарше пташеня.

Кинулась орлиця на захід, долетіла до краю землі, туди, де сонце опускається в океан на спочинок, але навіть людського духу ніде не відчула і повернулась до гнізда ще сердитіша. Люто запитала:

— В