Читати книгу - "Скорочено Дівчина з ведмедиком"

XI

Минули роки. Іполит повернувся з Німеччини, де провів останні три місяці. Там він замовляв препарати, приладдя, посуд, літературу. Тепер його помічником у лабораторії був Панас Григорович, із колишніх фельдшерів. Це була надзвичайно працьовита та акуратна людина. Справи на заводі йшли дуже добре. Наступного дня Іполит планував відвідати Мар'ю Семенівну і Лесю.

У перший день свого приїзду з Німеччини Іполит їхав з Панасом Григоровичем трамваєм і розповів, що за кордоном йому вистрелили в ногу. Панас Григорович здивувався, а Іполит коротко розповів про берлінську пригоду, про кафе-ресторан, де вечеряв і де невідома п'яна жінка стріляла в свого спутника, убила його і випадково, цілком випадково потрапила в нього двома кулями: одна в ногу, друга в бік. Та на щастя, німецькі лікарі вилікували Іполита. А Панас Григорович розповів Іполиту історію про свого сусіда Миколу Буцького. Цей чоловік – людина без певної професії, щоб звільнитись од аліментів, повів дружину до лісу, порубав її й закопав у заздалегідь виготованій ямі. Убивцю заарештували. Панас Григорович заперечував, ніби вбивство сталося через аліменти, ревнощі або ж якісь звірячі інстинкти Миколи Буцького. Буцьких, Миколу Севастіяновича, людину лагідну й смирну, трохи, правда, фантазера, та його дружину, жінку тендітну й субтильну, виснажену через злидні, та все ж таки гарненьку, Панас Григорович знав років зо три з того часу, як вони переїхали до їхнього будинку. Спочатку вони жили непогано, а потім ставали все біднішими. Якось Микола жалівся Панасу, що не може бачити страждання дружини, її страдницьких очей, цієї мовчазної покори. Якщо кине її, вона помре з голоду й одчаю. Микола почував до неї кохання. І жалість, біль за її долю. Він питав Панаса, що ж робити, казав, що вирішив отруїти жінку. Згодом Микола навіть казав, що вб'є дружину, і зробив так, як вирішив. Тепер йому загрожує як не розстріл, то 10 років з суворою ізоляцією.

Панас Григорович почував свою мимовільну причетність, бо він не зумів попередити катастрофу своєчасною порадою та потрібною допомогою.

Іполит і Панас Григорович приїхали у центр міста і зайшли у ресторанчик, бо Іполит чомусь почував себе самотнім. Але, ввійшовши в ресторан, теплу, повну електричного світла залу, він відігнав похмурий настрій. Товариші стали розмовляти про вагітну жінку, яку бачили по дорозі до ресторану. Тією вагітною турбувалася її старенька мати, адже жінка виходила на вулицю, де було дуже слизько. Мати ж радила їй бути дуже обережною. Іполит вважав, що коли тверезо подивитись на справу, то прийдеться дійти висновку, що іноді там, де, на перший погляд, здається, що є любов, в дійсності ніякої любові немає. Це тільки вміло виконаний трафаретний любовний маскарад. Якби жінка зламала ногу, чи в неї стався викидень, то для матері почалися б важкі дні, безсонні ночі. До того ж дочка вже немолода, невродлива і, певне, на дитину, що має народитись, покладено багато надій та розрахунків. Як буде дитина, вона зв'яже чоловіка, зміцнить родину, чоловіку важче буде кинути дружину й розійтись.

Іполит навіть порівнював епізод з чоловіком, що забив свою жінку, з випадком, побаченим на вулиці. "Симпатії кожного були б на боці матері, що ж до мене, то я їх віддав би вбивці. Я порівнюю, зважую, перевіряю, і мені здається, що ця любов убивці чистіша й досконаліша. Вона самоцінна, ця його любов, до неї не замішано ніяких сторонніх цілей; в ній нема нічого низького. Микола Буцький гадає винятково про жінку, яку кохає…" – говорив Іполит. Він навіть хотів передати Буцькому передачу в тюрму. Та Панас Григорович сказав, що у його справі мали значення аліменти, що їх присудили б виплачувати жінці і разі розлучення. Бо у їхньому дворі говорили, що, мовляв, у Буцького є десь приховані золоті десятки.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

XII

Ввечері Іполит розбирав привезені з Німеччини книги. Серед них, було чимало видань, присвячених Ніколо Макіявеллі. Були і німецькі коментарі до його творів та біографічні про нього досліди, переклади й оригінали, рідке й найкраще видання Макіявеллевих творів року 1813-ого та декілька томів з пізнішого видання року 1873-ого. У творах Макіявеллі зустрічалися сторінки, що на одній з них він з недосяжним красномовством вихвалює свободу та доброчинність, а на іншій – з неменшою вибагливістю навчає, як треба піддурювати, зраджувати і вбивати. Та одночасно Макіявеллі був гарний сім'янин, скромна й поважна людина. Любивши, вбити; убити, жаліючи, шукаючи милосердя, – Макіявеллі настоює, що ці неправдоподібні словосполучення не є безглуздя. Іноді обставини складаються так, що жорстокість людини суворої та невблаганної буває милосердніша од слабкодухості людини гуманної й лагідної. Іполит думав, що Микола Буцький, стверджуючи перед слідчим, що він убив з жалості, повторював давню істину. Не завжди любов буває м'яка й лагідна: іноді вона буває жорстока й сувора. І часто в учинкові, на перший погляд, дикому й потворному, проявляється високий порив душі, відданої коханню.

Іполит чудесно виконав покладене на нього від заводу доручення, придбав для себе чимало рідких і дорогоцінних книжок, але не натрапив на слід Зини. Завтра він збирався йти до Марї Семенівни сказати, що, незважаючи на всі ужиті в цій справі заходи та зусилля, він нічого не досяг. Можливо, що Зина, приїхавши до Берліна, змінила своє ім'я й прізвище, щоб остаточно заховатись; можливо, вона випадково захворіла чи з нею трапилася якась нещасна пригода. Може, вона в когось закохалась, або ж кудись виїхала.

Минуло два з половиною роки з того весняного ранку року 1925, коли Іполит просив Зининої руки. Олександр Владиславович улаштував Зині можливість виїхати екстренно за кордон, бо Тихменєви сподівались, що ця поїздка й різноманітність нових вражінь добре вплинуть на Зину. Але вона скористувалась з цієї поїздки, щоб остаточно розірвати з родиною й зникнути.