Читати книгу - "Скорочено Дівчина з ведмедиком"

в нього цілком невиразне уявлення про дівчину нашого часу. Іполита турбувала присутність Мар'ї Семенівни і слизькість зачепленої теми, але Зина говорила далі. Вона сказала, що віддаючись чоловікові, дівчина взагалі не може чогось загубити. Іполиту стало смішно чути цю заяву од 17-літньої дівчини, яка зросла в замішенім родиннім оточенні. Дівчина говорила, що колись такі дівчата-покритки у книжках топилися з дитиною, а тепер є можливість йти в суд і подавати позов про аліменти. Мар'я Семенівна попросила Іполита не слухати Зину, бо дівчина насправді гарна й хороша: "Як послухаєш, волосся сторч стає, та Зина – людина чемна, сумлінна, хороша та мила". Леся ж сказала до Зини: "Ти завжди говориш так, щоб воно ні на що не було подібне". А Зина відповіла: "Ти повинна знати, що я не переношу подібностей. Я волітиму краще неподібного: за неправдоподібне!" Дівчина закликала Іполита підтримати її, бути за неправдоподібне, і заперечувати всі правдоподібності. Але він розчарував Зину своєю стриманістю. Дівчина пообіцяла за підтримку обіцяного торік ведмедика.

Сестри розповіли Іполиту про поета Стефана Хоминського, з яким познайомилися цього літа на підмосковній дачі. Стефан Хоминський мешкав у селянській лазні, носив діравий плащ, мав вигляд хворої, виснаженої, не зовсім нормальної людини, цитував німецьких романтиків і проповідував вогневе оновлення світу в полум'ї революційного катаклізму, загибель старого світу й прихід світу нового. Зина навіть процитувала: "Шукаючи останньої істини, я, Стефан Хоминський, метр Гільдії деструктивістів, заперечую все правдоподібне задля вищої єдино істинної неправдоподібности".

Лесі Стефан Хоминський аж ніяк не сподобався: по-перше, він був розпатланий, неохайний і брудний, по-друге, якийсь гугнявий і, по-третє, надто чудний, мабуть, трохи навіть і божевільний. Він жив з того, що лагодив дачникам взуття й пас селянам худобу. Та робив він це дуже погано, і люди на нього жалілися. Він навіть попсував Зинині туфлі, не змігши як слід полагодити.

Стефан Хоминський уважав, що треба рішуче й остаточно розірвати з усім попереднім періодом поезії. Руйнація мистецтва є шлях до ясности, – така філософія Стефана Хоминського. В ідеальному царстві майбутнього, де все буде соціялізовано, не буде й не може бути фахових поетів, фахової поезії й літератури: там кожен чоботар може бути поетом і поет чоботарем. Стефан був київський. Він і з Семенком був знайомий, але Семенка за деструктивіста не визнавав.

Стефан також був художником, який намалював два автопортрети. Як розповіла Леся, на одному з виставлених полотен Хоминського було намальовано ніс, довге волосся, овал чола, перекреслений двома перпендикулярними рисами, збоку рот, а під ротом очі й люльку; до полотна було прикріплено підошву, дратву й чоботарські інструменти. На другому були намальовані схематичні куби корів і схематизований Хоминський, при чому справжнє сіно, приклеєне до полотна, справляло враження непотрібної навмисности.

На селянській лазні, темній, порослій мохом, напіврозваленій, де жив того літа Стефан Хоминський, було прибито дві дощечки. Один шматок дикту повідомляв про те, що "Стефан Хоминський, великий поет і художник лагодить взуття чоловіче й жіноче за поміркованими цінами". В дужках меншими літерами було додано: ("Ціни не потрібні"). А внизу: "Я їм усе". Друга ж дощечка була черговим фанфарним оголошенням Стефана Хоминського: "Тут мешкає метр Гільдії деструктивістів Стефан Хоминський. Він же – головний уповноважений надзвичайної комісії у боротьбі з літературною контрреволюцією".

Через злиденне життя Стефан того літа помер від злоякісної анемії. На похорони приїздили з Москви два-три його приятелі, поети й художники. А над могилою повісили отії дощечки, що були на лазні...

Пішовши од Тихменєвих, Іполит думав про те, що Зина переживає певну кризу, шукає нових вражень і досвідів. Зустріч з Хоминським, очевидячки, одкрила перед нею всю привабливість пафосу деструкції, проповіді нищення. На переломі, коли вона з дівчинки робилася дівчиною, вона стріла цю незвичайну людину. Тепер Іполиту став ясним деструктивний сенс Зининих розмов про дівоцтво, падіння, недоторканість, що його в той вечір так уперто розвивала й обстоювала Зина.

Другого дня над вечір, повертаючись трамваєм зі служби і сходячи на площі перед оперним театром, Іполит зустрів Зину. Вона гуляла з собакою, але Іполит відразу зрозумів, що вона спеціально прийшла сюди, щоб зустрітися з ним. Розмовляючи, вони трохи постояли коло скверика. Дівчина запитала, чи йому не сподобалися її вчорашні розмови. Іполит не знав, що відповісти, бо був здивований відвертістю дівчини. Зина при всій своїй експансивності була замкненою натурою: вона не любила відвертості і рідко переходила на щирий тон. А тут сьогодні раптом, навпаки, це чекання на площі, шукання зустрічі, запитання, що натякає на одвертість! Трапилася хвилина щирості, якої треба сподіватися роками і яка не повториться, може, ніколи! Іполит не мав що казати. Вона зрозуміла його мовчання. А потім Зина призналася: "Я теж нічого не знаю!" Дівчина запитала, що їй робити. Іполит згадав, що все своє життя працював, тому рекомендував це і дівчині: "Працюйте! Шукайте праці, що була б Вам до вподоби". Але Зина лише посміялася. Вона сказала, що не хоче записатись на біржу праці, спробувати одержати картку безробітньої й шукати посади друкарниці в якомусь тресті. Дівчина мріяла вивчити китайську мову і поїхати в Китай. Звідти вона напише йому, коли він одружиться з Лесею. З цього часу й пішла ця, узаконена Зиною, фраза: "Коли Ви одружитеся з Лесею".

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

VII

Влітку 1924-го Іполит приїхав у Крим, де уже місяць відпочивали Леся й Зина з мамою. Чоловік влаштувався у тому ж готелі-пансіоні, що й Тихменєви.

Надворі і в кімнатах стояла спека. Якось Іполит приймав зранку душ, а Зина не давала йому спокійно помитися і стукала, щоб виходив, бо теж хотіла освіжитися.

О 8-ій ранку господиня пансіону Марта Борисівна подавала сніданок. Мар'я Семенівна