Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

нічого ніколи не забуває. Мені не дозволяли бачитися із Сесілією

протягом перших кількох місяців мого перебування в лікарні, але, коли

Ендрю нарешті привіз її до мене, ми обоє просто-таки вчепилися одна

в одну. Коли закінчилися години відвідування, вона ридала, не

бажаючи розлучатися зі мною, а в мене аж серце краялося.

Я маю повернутися додому. Я маю повернутися до свого колишнього

життя. Усе ж таки Енді просто дивовижний. У нього через мене

стільки проблем!

— Отже, я заберу тебе опівдні в неділю, — каже він. — І відвезу

додому. А із Сісі посидить моя мама.

— Чудово, — озиваюсь я.

Хоч із яким нетерпінням я очікую повернення додому й зустрічі з

донечкою, думка про те, що знову ввійду в той будинок, спричиняє

спазми в моєму шлунку. Мені не хочеться туди повертатися. А надто

заходити на горище.

Ноги моєї більше на тому горищі не буде.

РОЗДIЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ

— Чого ви боїтеся, Ніно?

Скидаю очі, почувши запитання доктора Г’юїтта. Я відвідую сеанси

протягом останніх чотирьох місяців, відколи повернулася з Клірв’ю, двічі на тиждень. Якби на те моя воля, то я, мабуть, вибрала б для себе

іншого психотерапевта. Почнімо з того, що це була б жінка, ще й за

віком молодша — ну, тобто не сива як лунь. Але мати Енді дуже

радила мені доктора Джона Г’юїтта, і мені незручно було

відмовлятися, зважаючи на те, скільки грошей чоловікові довелося

викласти на все моє лікування.

Хай там як, доктор Г’юїтт виявився висококласним фахівцем. Він

справді змушує мене розбиратися з моїми проблемами. От просто

зараз, наприклад, ми намагаємося розтлумачити те, що я навіть

близько до горища не підступалася, відколи повернулася додому.

Гомзаюся на обіп’ятій шкірою канапі. Дороге меблювання в кабінеті

мого психотерапевта свідчить про те, що практика в нього дуже

успішна.

— Не знаю, чого саме я боюся. У тім-то й проблема.

— Ви що, справді вважаєте, буцімто там, на горищі, облаштовано

якийсь карцер?

— Та, власне, не те щоб карцер, але…

Після моїх розповідей про те, що зі мною відбувалося, оглянути

горище відрядили поліціянта. Він справді виявив там, нагорі, кімнату, але пересвідчився, що це просто звичайна комірка для зберігання

речей, напхом напхана коробками й документами.

То все було марення. У хімічних процесах у моєму мозку стався

якийсь збій, і я уявила, що Енді тримає мене під замком. Що примушує

мене висмикувати собі волосся й складати волосинки в конверт, адже я

забула сходити до перукаря. Серйозно? Зараз усе це здається мені

повним божевіллям.

Але тоді воно все видавалося надзвичайно реальним. І я ретельно

стежу за станом волосся, відколи повернулася додому. Не забуваю

підфарбовувати корені. Просто про всяк випадок.

Енді тримає двері, які вели на горище, замкненими. Наскільки мені

відомо, відколи я повернулася додому, він їх жодного разу не відмикав.

— Гадаю, вам буде корисно піднятися туди, — каже доктор Г’юїтт, насупивши густі сиві брови. — Треба, щоб це місце втратило свою

владу над вами. Ви переконаєтеся на власні очі, що то звичайна

комірка для зберігання речей.

— Так, можливо…

Енді також заохочував мене піднятися на горище. «Просто

пересвідчишся на власні очі. Там немає чого боятися».

— Пообіцяйте, що спробуєте це зробити, Ніно, — каже

психотерапевт.

— Спробую, так.

Можливо, спробую. Побачимо.

Доктор Г’юїтт проводжає мене до приймальні, де на дерев’яному

стільці сидить Енді, читаючи щось на екрані смартфона. Побачивши

мене, він усміхається. Мій чоловік переробив власний розклад заради

того, щоб відвозити мене на сеанси. Не знаю, як він може досі мене

так кохати після всіх тих жахливих речей, у яких я його

обвинувачувала була. Але ми обоє намагаємося загоїти цю рану.

Лишень коли ми вже сидимо в салоні його «БМВ», він питає про те, як минув сеанс.

— То як усе було?

— Він вважає, що мені треба піднятися на горище.

— І?..

Я сковтую, дивлячись на пейзажі, які пролинають за вікном.

— Я подумаю про це.

Енді киває.

— Так, мені здається, це непогана ідея. Якщо ти туди підіймешся, то

усвідомиш, що все тобі примарилося. Уявляєш, яке це буде

полегшення?

Або в мене може статися черговий повний нервовий зрив, і я

спробую знову вбити Сесілію. Авжеж, цього разу все буде не так уже й

легко, бо зараз я