Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

На щастя, чаклунське зілля тримало не довго. Ми ще навіть не прийшли в себе від побаченого, як птах підстрибнув, ударився об підлогу і знову став людиною.

— Стонадцять чортів! — вилаявся пан Заглоба і почав швидко натягувати штани. — Клята відьма. Я вже думав, що навіки у пташиному вигляді кукувати доведеться. Трясця! Так і пити кинути можна... Ні, більше жодного ковтка… в цьому проклятому місці… навіть не вмовляйте!

Поки хтось заспокоював, а хтось і жартував над старим шляхтичом, а Редзян приводив до тями панночку, я вирішив подивитися, чи немає у засіках відьми чогось цікавого.

Насамперед зазирнув у скриню. З обережності піднявши віко рогачем, що стояв поруч із грубкою. Скриня буркотливо заскрипіла, але ніяка блискавка не вдарила, так само як і вогнем не палахнуло. Звичайна скриня, без секретів.

Зазирнув усередину. Гаманець і два фіали кольорового скла. Синій та зелений. Гаманець порадував вагою. Розшнурував, зазирнув усередину — золото. На око, тисяча не менше. Не дарма, отже, напружувався. А що із фіалами? Кладу їх в інвентар і вже там розглядаю. Угу. Одне зілля дає постійне збільшення до сили «+5», друге — «+3» до витривалості. Чудово. Такий бонус завжди приємний. Але зараз пити не стану. Нехай полежать до тих часів, коли звичайного досвіду треба буде занадто багато для отримання чергового рівня.

До речі, про рівні… У метушні і не помітив, що вже набрав достатньо балів для підвищення. Довго не думаючи, всі вільні пункти вклав у лідерство. Самостійні битви все більше залишаються в минулому, тому мені не завадить наймати в загін на п'ятнадцять воїнів більше.

— Дякую… Дякую вам… — панна Курцевич прийшла до тями. — Я вже думала, мені тут весь вік сидіти... Треклята відьма!

— Це пану Заглобі треба дякувати… — віддаю належне старому шляхтичу. — Якби він не кинувся шукати вас, то й нас тут не було б. І Редзяну… Він нас привів до схованки відьми. Тож усі подяки цим двом. І, якщо ви вже добре почуваєтеся, краще тут не затримуватися. Хто знає, коли Богун захоче вас провідати? Може, він уже сюди скаче.

— Стонадцять чортів! — засопів вуса пан Заглоба. — Нехай тільки трапиться мені цей лайдак! Живим не піде.

Лонгінус Підкуйп’ята теж супить брови і багатозначно кладе долоню на оголів'я меча.

— А якщо він із півсотнею козаків буде? — охолоджую запал шляхтичів.

— Та хоч із тисячею! — розійшовся пан Заглоба. — Рука не здригнеться. Боягузом мене ще ніхто не назвав!

— О, у хоробрості вашмосці я не сумніваюся, — все ж таки намагаюся достукатися крізь гонор до розуму. — Таких лицарів битвою не налякати. Але що буде з панночкою Курцевич, якщо ми загинемо?

Дійшло. Обидва шляхтичі одразу заспокоюються.

— Так… Пан Антоній має рацію. Краще нам тут не затримуватись... — киває литвин. А за ним і Заглоба.

— От і славно. Панно Олено, ви готові чи потрібен час, щоб зібратися?

— Готова, пане Антонію. У мене тут нічого свого, окрім одягу, немає. Тож можемо йти не гаючись.

«Панна Курцевич хоче приєднатися до вашого загону! Прийняти? Так/Ні?"

— Тоді, по конях.

Після загибелі відьми і ліс став не такий дикий. Принаймні назад вибралися без будь-яких пригод і набагато швидше. Навіть та стежка, що вела до її лігва стала ширшою і рівнішою. І водоспад зник...

— Ну що, друзі? — сказав я, коли ми вже зібралися на узліссі. — Настав час розлучитися? Я так розумію, що пан Заглоба та Редзян повезуть панну Олену до пана Скшетуського, а мені дорога лежить до Кракова. Інші нехай самі вирішують, хто куди…

— Дякую вам ще раз, пане Антонію. Я розкажу Яну про все, що ви зробили для нас. Знайте, що вірніше друзів вам не знайти. Але і на Богуна серця не майте… Він завжди був мені добрим приятелем… і я люблю його, і завжди буду згадувати з теплом… як брата рідного. От тільки заміж за братів не виходять. І ніхто у цьому не винен. Ні він — що без тями закохався і втратив голову, ні я — що віддала серце іншому. Зустрінете — перекажіть, що не тримаю зла. І як та триклята війна скінчиться, завше буду рада його бачити. І молитимуся за нього.

«Увага! Ви виконали приховане завдання «Звільнити Олену Курцевич». Ваша нагорода — 2000 пунктів досвіду. Ваші стосунки з персонажем Ян Скшетуський покращуються «+10 —дружба». Ваші стосунки з персонажем Іван Богун погіршуються «5 — настороженість». Відносини із фракцією Річ Посполита «+3». Ви заробили повагу «+1»

Ну що ж, непогано. Не дарма з'їздив.

— А це вам від мене… — панна Олена простягає невелику брошку у вигляді трилисника конюшини. — Нехай вона принесе вам удачу, як допомогла і мені.

— Дякую… — приймаю дарунок, дивлюся його стати й одразу чіпляю на шапку. Речі, які приносять одразу десять пунктів до характеристики «Удача» на дорозі не валяються. Тільки заради нього одного варто було брати квест. — Ви також завжди можете розраховувати на мою допомогу. Доведеться побувати у Смоленську, ласкаво прошу в гості. Моє Полісся всього за двадцять верст від міста.

«Персонажі Олена Курцевич, пан Заглоба та Редзян залишають загін»

Ще раз розкланюємось і роз'їжджаємось.