Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Коли дитячий хор закінчив співи, до Поліни та Тайлера почали підходити гості, щоб привітати наречених. Для Полі майже всі обличчя були незнайомими, і вона, начепивши нейтральний вираз обличчя, відключилася від дійсності, щоб спробувати обміркувати те, що відбувається, і по можливості спокійно, без паніки, виробити план дій.

Стан справ, що склався, її категорично не влаштовував, але розпочати зараз істерику щоб спробувати зірвати урочисту подію, нічого не дасть. Шлюбний договір підписано, і жодна істерика цього не скасує. Єдине, чого можна досягти, якщо почати зараз показувати характер — це опинитися разом із хворою Глорі без даху над головою. У сестер немає нічого свого. І якщо Поля почне домагатися розірвання шлюбного договору, Тайлер може вказати їм на двері.

Поліна майже не сумнівалася, що слабкість та хвороба Глорі «наречений» використовував як інструмент тиску. Підлий прийом. Але, доводиться визнати, прийом спрацював. Заради Кульбабки Поліна була готова багато на що. Виходить, отак її й зламали? Погрожуючи вигнати на вулицю разом із сестрою, яка перебувала у напівнепритомному стані? Напевно так і було. Але Поля в себе вірила. Хоч би як на неї тиснули, вона не могла просто так здатися, не могла змиритися. Вона щось вигадала — якісь обхідні шляхи. Щось таке, щоб і Глорі захистити, але й не опинитися у ліжку з Тайлером.

Тільки що? Як же невчасно вона все забула. Треба обов'язково згадати, і якнайшвидше — поки триває святкування. Потім, коли дійде до шлюбної ночі, вже пізно буде. Наскільки Тайлер безцеремонний в інтимних питаннях, Поліна вже встигла переконатися. Навряд чи він прислухається до прохань нареченої дати їй кілька днів, щоб звикнути до нової ролі — вимагатиме «своє» негайно, щойно вони залишаться наодинці.

Нескінченна низка привітань закінчилася на якійсь нервовій непоказній парочці, і Тайлер запросив гостей до іншої зали, де були накриті столи з частуваннями та був великий простір для танців. Для наречених було відведено почесне місце в самому центрі, яке забезпечувало потрапляння під перехресні погляди всіх гостей.

Судячи зі стану денного світила, зараз було близько полудня. Значить, весільний «фуршет» триватиме ще дуже довго. Поліна здогадувалася, що на неї чекає в найближчі кілька годин — шум, музика, сміх, тости. Ні, у такій атмосфері вона нічого не зможе згадати. Наскільки вона чула, боротися з амнезією допомагають предмети, якими людина користувалася щодня, та звичне оточення, в якому знаходилася більшу частину часу.

— Мені потрібно залишити свято на пару годин, — прошепотіла Поліна Тайлеру, коли він вів її до столу. — Від шуму у мене сильно паморочиться в голові.

— Елайзо, припини дурні примхи, — роздратовано процідив він. — Гостям може не сподобатися, що наречена покинула церемонію.

— Боюся, гостям ще більше не сподобається, якщо з нареченою станеться чергова непритомність і більшу частину свята вона проведе не при тямі. Я анітрохи не перебільшую, — додала Поліна, щоб посилити ефект. — У мене вже майже не залишилося сил боротися з запамороченням. Непритомність неминуча.

Губи Тайлера стиснулися в тонку розлючену смужку.

— Гаразд. Я попрошу лікаря, щоб провів тебе в покої і дав зілля бадьорості. Але за годину ти маєш повернутися і залишатися тут до самого закінчення урочистих заходів.

Поля подумки посміхнулася, вітаючи себе з першою нехай крихітною, але перемогою. Час — це вже дещо.

Поки лікар вів Поліну довгими критими коридорами до особняка Тайлера, вона продовжувала обмірковувати ситуацію. Тепер її думки пішли у бік пошуку союзників. Чи може вона розраховувати на когось? Чи встигла за ті вісім днів, про які нічого не пам'ятає, знайти друзів? Вона, як і раніше, вважала, що Ворону можна довіряти. Шкода, зовсім не пам'ятала, чи приходив він, як і обіцяв, у повний місяць, щоб до кінця розпечатати магію? Як би їй хотілося зараз перекинутися з ним хоч кількома словами. Але як його знайти? Він просив її більше не показуватись у Проклятому Замку. А де його ще можна шукати, Поліна не знала.

Був ще один чоловік, думки про якого постійно просилися в голову — король. Там, у печері, між ними сталося щось особливе. Не просто поцілунок — вони начебто стали на короткий час близькими. Цей сильний небезпечний чоловік ніби зняв на якусь мить свою внутрішню броню, показав себе справжнього, пустив туди, куди, Поля впевнена, доступ наглухо закритий для всіх. І вона теж на якусь мить стала сама собою… Але, дідько! Що сталося потім? Як це жахливо нічого не пам'ятати! Це король урятував Поліну? Це він виніс її, непритомну, з печери?

А де Рональд зараз? Чому його не було під час церемонії одруження? Адже Тайлер все-таки один з його Радників. Достатньо важлива людина, щоб Його Величність удостоїв своєю присутністю важливу для Тайлера подію.

— Я розпоряджуся, щоб прислуга принесла вам зілля бадьорості, — підводячи до дверей покоїв, промовив лікар.

— Дякую, Крістофе, — усміхнулася Поліна. — Зілля мені не зашкодить. Не хотілося б зомліти в присутності таких важливих гостей. Адже не виключено, що і сам Його Величність виявить милість відвідати наше свято. Ви не знаєте, чи очікується його прибуття?

Цією фразою вона збиралася прозондувати ґрунт.

— Можливо. Наскільки я чув, візит Його величності не виключений.

Поліна відчула напад хвилювання. Вона хотіла побачити короля. Але вона зовсім не знала, як поводитися з ним. Що сталося за ці вісім днів між нею та ним? Звісно, найімовірніше, нічого. Але раптом ні?

— Поки ви відпочиваєте, я почергую у вітальні. Якщо відчуєте посилення запаморочення, негайно кличте, — після цих слів лікар вийшов і Поліна, нарешті, залишилася одна.

Насамперед, вона кинулася до комода. В одному з висувних ящиків вона зберігала важливі папери. Саме там Поліна сподівалася знайти свій екземпляр шлюбного договору. Їй треба було терміново хоча б побіжно ознайомитися з текстом. Хотілося дізнатися, що вона врешті-решт підписала.