Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

За наполегливими залицяннями й спробами схилити мене до стосунків, починаються прямі погрози. Якоїсь миті мені здається, що настала шизофренія і все, що відбувається — неправда. Не могла ж я справді два роки прожити з людиною, яка тепер опускається настільки низько? Невже люди й справді змінюються? І роблять це так кардинально?

За порадою Олі всі повідомлення й розмови з Ігорем я надсилаю саме їй. Зберігаю, щоб вони залишилися, і в мене був такий собі важіль тиску на нього. На жаль, колишній чоловік усіма можливими силами дає мені зрозуміти, що його не цікавлять мої записи.

Я взагалі починаю думати, що він готовий підкупити всіх і кожного, аби притиснути мене. За всяку ціну повернути мене собі. Від колообігу думок починає боліти голова. Найстрашніше, що мені немає до кого звернутися. Так, у мене свій бізнес, і він досить непогано розвивається, але до кого я піду, щоб знайти управу на колишнього чоловіка? Він рангом значно вище будь-якого підприємця нашого міста. Якщо навіть на Богдана він знайшов спосіб натиснути, то…

Від поганих думок мене відволікає дзвінок Олі. Вона ніби відчуває, що я знову йду не в той бік і дзвонить мені.

— Хух, знайшла вільну хвилинку. І відразу до тебе, — зараз же торохтить у слухавку.

— Ти вчасно, — відповідаю крізь усмішку.

— Так? Знову засмутилася через Орловського? Тобі терміново потрібно знайти мужика, дівчинко моя. Якщо вже ти не хочеш дзвонити своєму Богдану.

Про те, що я йому дзвонила й лише переконалася в його щасті, мовчу. Нікому не хочеться чути, як його жаліють. Ось і мені не дуже. Тому я успішно мовчу.

— Та якого мужика, Оль, нудить від них, — відмахуюся, а сама беру зі столу пульт від телевізора.

Натискаю на кнопку. Під балаканину Ольки починаю перемикати канал за каналом. Погляд не зупиняється ні на чому конкретному. Просто гортаю, слухаючи кумедний випадок, що стався з нею за день.

— Ти слухаєш? — запитує Олька, коли я мовчу.

— Так, звісно.

Вона починає розповідати далі, а мій погляд раптом чіпляється за фігуру на екрані. Я завмираю й дивлюся на Богдана, усміхненого в камеру. Його буквально обліпили журналісти, тикають мікрофони йому чи не в рот.

— Я передзвоню, — миттю кажу Олі й вимикаюся.

Роблю голосніше, щоб почути, у чім річ. Невже Ігор і тут дістався до нього? Не дав спокій попри те, що обіцяв мені. Картинка змінюється, тепер на екрані я бачу Богдана і привабливу жінку, одягнену в синю блузку. Оскільки вони сидять у студії телеканалу новин, роблю висновок, що вона — ведуча.

— Тоді ви не дали жодного коментаря, — усміхається вона. — Тепер відкриєте таємницю?

— Жодної таємниці немає. Я дійсно подав свою кандидатуру на пост мера цього міста.

— Правда, що не так давно ви володіли величезним бізнесом, але продали його своєму партнеру?

— Так, правда. Усім тепер володіє інша людина. Я вирішив присвятити себе місту. Тим паче впевнений, мені є що запропонувати жителям.

Я шоковано спостерігаю за Богданом через екран монітора. Востаннє ми бачилися незадовго до тієї розмови, коли я повідомила йому про те, що йду. Я зовсім не очікувала побачити його на екрані телевізора, тому злегка гублюся. Та й новини, прямо скажемо, вражають.

Я знаю, що Ігор теж планує балотуватися в мери, активно подає себе народу. У нього велика підтримка людей нашого міста. Ще б пак! Зразковий сім’янин, люблячий чоловік і батько, що не бігборд, то усміхнене обличчя Ігоря. А ось Богдану доведеться непросто. Він у політиці людина нова, щойно прийшов. Можливо, його передвиборча кампанія й пережене Ігоря, тільки ось… навіщо це йому? Для чого?

Оля дзвонить знову. Я не беру слухавку, але відкриваю свій ноутбук і шукаю інформацію. Про Богдана в мережі не так багато написано, як я й говорила — він людина нова. Кілька фотографій та статей про те, що відомий бізнесмен розпрощався зі своїм дітищем і подався в політику. Написано теж небагато. Ні тобі інтерв’ю про причини такого вчинку, нічого. Та й телевізором все швидко закінчилося. Ймовірно, основну розповідь я пропустила. Або ж її й не було.

Гарячково шукаю інформацію, кому він продав свій бізнес. Знаходжу. Герману. Хлопчині, якого я бачила всього один раз. Серце пропускає удар і ще один. Хто-хто, а Герман не міг би купити в Богдана компанію. У нього просто не було таких грошей. Я знала, що він був його помічником, до неможливості розумним хлопцем, який володіє акціями, але викупити… за що?

Я не розумію, що відбувається. Можливо, йому допоміг Ігор? Якось натиснув на Богдана, щоб той позбувся компанії, автомайстерень і автосалонів? Але навіщо? До чого йому молодий конкурент? Не може ж він бути настільки впевненим у виборцях, тим паче за грамотної передвиборчої компанії Богдан із легкістю зможе обійти колишнього чоловіка.

Я пишу Олі, що подзвоню їй завтра. Переконую її, що все добре і я просто хочу спати. Сама ж думаю до другої години ночі, перевертаючись у ліжку, не можу заспокоїтися. Прикидаю найрізноманітніші причини такого вчинку Богдана й не знаходжу їх.

На ранок прокидаюся втомленою. Під очима залягли синці, а голову наче здавили лещатами. Я випиваю знеболювальну пігулку, потім вичавлюю з апельсина сік і випиваю відразу. З’являється енергія, яку я спрямовую на збори. Нафарбувавшись, видихаю. Половина справи виконана, залишається тільки одягнутися.