Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Повільно вибираючись із хтивого туману, Тамарі дивилася в його спокусливі очі, як крізь сон відзначаючи, що в міру того, як він повертається до реальності, їхній колір швидко змінюється від димчасто-темного до звичайного, світло-сріблястого. І... і вона все ще обіймає його, а засмагла шкіра під її пальцями навіть пашить.
Вона почувала себе так, ніби щойно вступила в битву з армією велетнів. І програла.
Ніяковість вирувала лісовою пожежею, і Тамарі в розпачі затулила обличчя руками, намагаючись чесно визнати дивну правду: варто Гранту доторкнутися до неї, і вона готова на все! О, вона може протистояти його гніву, але не посмішці та не поцілункам! Солодке насильство цих поцілунків запалило полум'я в душі, серці та зголоднілому тілі.
Безвольна, жалюгідна, нікчемна боягузка!
- Не ховайся від мене. І не біжи, - прошепотів, лоскочучи їй вушко. - Ти – моє все. За тебе ліси поламаю та річки висушу. Трішки потерпи, і я навчуся… Навчуся бути м’якшим…
У кімнату з виглядом розлюченого пінгвіна увірвався Рагнар - ковтун на його голові здибився, груди випнуті, обличчя розчервонілося від обурення.
– Щоб мене чорти забрали… – почав Рагнар, але низький гортанний смішок Гранта не дав йому домовити.
— Поза всяким сумнівом, так воно й станеться, — з щирим співчуттям кивнув він дідові.
Рагнар витріщив від гніву червоне око і продовжив:
- Там уже всі чекають, а ти тут ... А ви тут ... - і дивлячись на Тамарі, що сором’язливо ховала обличчя в Гранта на грудях, раптом змінив тональність. – То ви що, нарешті порозумілися? От недаремно я стільки малого бавив й не давай мішатися до вас. От і добре, дівчинко. А що там у скриньці, ще не дивилася?
Задоволено крякнувши, що йому вдалося відволікти жінку, він красномовно вказав широкими бровами Гранту на величезні масивні двері. Грант зрозуміло кивнув і тихо, наче великий хижий звір приєднався до гостей в іншій залі.
Він з гідністю вклонився представникам великих родів, вдаючи, що не помічає їхніх усмішок.
- Ну, справа то молода, - посміхнувся Адд і з цікавістю, яку ледь приховував, зауважив: - А чи прибудуть Голтени?
- Великий Голттен вже близько, вже в путі. Він згоден виступити з нами. Але ж… - і Ульфік з якимсь сумнівом похитав головою, - спершу він хоче зустрітися з дочкою. З Тамарі.
- Навряд чи вона пробачить старому. Але хто зна, на що піде жінка заради дитини?
- Ну що ж, почекаємо. Впевнений, він виявить розсудливість. Цю дівчинку, безперечно, треба знайти. І не лише тому, що вона наречена Вашого роду. Її магія ще не розцвіла у повну міць, а вже так проявила себе, - і в очах Адда спалахнули іскри захоплення. - Вона випалює на своєму шляху все - ми знайшли тільки спалені портали. І більше жодного сліду. Її абсолютно точно немає у темному світі.
– Згоден, в дівчиська сили не нескінченні і вона надто молода, – підхопив голова Бесснів. – Як би вона й сама не вигоріла від того до попелу. Але ж все одно це дивно. Після неї не залишається жодного слідка магії. Ми тільки випадково натрапляємо на залишені нею кострища. То досить дивно.
- Її батько запродав душу демонам. Чи не може такого бути, що то вони байдикують? Маріелла, чи твої родичі здатні на таке?
В цей час важкі двері відчинилися, і до зали увійшов Аркх. Складно було у виснаженому, схудлому чоловікові впізнати того красеня, яким він був ще зовсім недавно. Від цього його погляд здавався ще пронизливішим, і якимось невимовно чорним і бездонним. Однак світився він не розпачем, а впертою рішучістю.
- Це добре, - ніби просвистів Саур, єдиний маг, що був присутній на цьому зборищі. - Добре, що хлопчик не опускає руки.
І вже звертаючись до Аркха:
- Ми з тобою, Аркх. Наші посланці вже прямують у людський світ. На кожному роздоріжжі буде чатувати наш воїн. Вона не проскочить. От тільки, хто зна, скільки це займе часу. І до речі. А що її мати – не бачить дочку? Мій Урласс стверджує, що Тамарі може домовлятися з вітром й силами природи. А він таку силу чує...
– Я згоден з тобою. Адже це саме вона говорила з срібними ельфами... п'ять років тому, здається?
- Її магія вкрай слабка, - Ульфік скрушно похитав головою.
- Не погоджуся, - примружився Саур. – Подейкують, що її матуся була лісовою відьмою. Їх магію потрібно провокувати й пестити, а не оберігати, присипляючи.
Грант обурено було підвівся, намагаючись заступитися за свою обрану, але раптом зустрівся з шаленим і повним сумом поглядом брата, і стримався. А й справді – хто як не мати почує свою дитину? І врешті решт, він буде поряд з нею й не допустить, що б з коханою трапилася ще більша біда.
Кохана… Грант і сам здивувався, як тепло і лоскітно стало коло серця від цього слова. Кохана… Як же їй це слово личить!
- Матір повинна все знати. Вважаю, що більше не можна тримати її в незнанні. Якщо вона не допоможе, ми можемо цілу вічність підгрібати попіл після того дівчиська.
За мовчазною згодою Ульфіка й Гранта, ельфи пішли на пошуки Тамарі.
***
Залишившись наодинці, Тамарі схилилася над скринькою. Вона досить швидко цього разу оговталася від поцілунків. А щоб відволіктися від думок про доню й ельфа, зайняла голову вмістом скриньки. Нею опанувало якесь дивне відчуття, що їй обов'язково потрібно її відкрити. Як би не було страшно, хоч би як було боляче потім – треба відчинити.
Вона простягла руку до замочка. Навіть ще не доторкнулася, як він із мелодійним дзвоном відкрився. З скриньки стало вибиватися яскраве проміння, що переливалося усіма кольорами веселки. Десь за спиною, немов крізь туман, вона чула зацікавлене сопіння Рагнара. Шипіли, гарчали та іскрили шерстю невдоволені йолі.
Немов у сповільненому кіно Тамарі відкриває скриньку. Усі її почуття загострені до краю. І чому вона сьогодні проігнорувала щоденний лікувальний відвар Маріелли?
На червоній оксамитовій подушечці щось лежить. Точніше, спить. Тамарі бачила, як тремтить від легкого дихання маленьке тільце. І зовсім не страшно, подумала жінка, й взяла істоту до рук, піднесла ближче до очей. Істота солодко потяглася, позіхнула, вигнула спинку і втупилася на Тамарі золотавим поглядом. Застрекотіло і... плюнуло вогнем. Тамі ледве встигла відсахнутися. А дракончик від захоплення забив крилами і спробував злетіти. Але не зміг – до його лапки було щось прив'язане. Тамарі акуратно відв'язала записку і прочитала вголос: "Це справжній карликовий Артанійський дракон. Приручи його, і приручиш свою магію" Підпису не було, але Тамі і так знала, від кого той подаруночок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна», після закриття браузера.