Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

— А йому — дівку вродливу! — огризнувся Марко.

На це Влад лише досадливо сплюнув: «Треба вона мені, як короста! Тоді ліпше шаровари привези!»

Влад не мав успіху у жінок через свій страшний шрам — дівчата цуралися хлопця, наче зачумленого. Козак усвідомлював причину своєї непопулярності в чарівної статі, і це зачіпало бідолашного Влада за живе. Попри всю жорстокість, у його грудях також билося серце, він теж прагнув кохати й бути коханим. Але такі думки Влад таїв глибоко в душі навіть від самого себе, звикнувши до самітності.

За день невеликий загін на чолі з Хмельницьким, прихопивши з козацької скарбниці багаті подарунки для хана, поїхав спочатку до Буцького острова, а звідти таємно виїхав у степ, у бік Криму. Свого старшого сина Хмельницький вирішив узяти із собою. Він уже втратив одну дитину, тож не збирався ризикувати Тимошем — його могли викрасти і вбити. Юрія, свого другого сина, Богдан ретельно сховав, адже той був замалим і не витерпів би всіх прийдешніх нестатків і випробувань. Незважаючи на перше, досить нелюб’язне знайомство, під час подорожі Тимофій здружився із Тимошем Хмельниченком. Почет Богдана складався здебільшого з козаків поважного віку, а двоє молодих хлопців були ближчими один одному за віком, тож одразу знайшли спільні інтереси, хоча Хмельниченко й був молодший за Красунчика майже на дев’ять років.

У степу було ще холодно, проте відчувався вже близький подих весни. Дні стали довші, а сонце світило яскравіше на прозоро-блакитному небі. Та березень був підступний — він міг ударити лютими морозами й засипати снігом. Тому посли квапилися проїхати відкритий степ якнайшвидше. Утім, посольство без пригод і перешкод дісталося Перекопа, як називали його козаки, — головної татарської фортеці, що захищала північні рубежі Кримського ханства. Самі ж татари називали цю потужну фортецю, побудовану в найвужчому місці перешийка, що сполучав півострів із великою землею, Ор-Капу.

— А хіба татари будують фортеці? — запитав Тиміш у нового приятеля.

— А чому їм не будувати? Вони не всі кочують степами, — відповів Тимофій. — Ті, до яких ми їдемо, живуть у селах і містах.

— А чому наші називають її Перекопом? — знову поцікавився Хмельниченко.

— Із давнини тут існував величезний оборонний рів. Тільки от хто його викопав та для захисту від кого, ніхто не знає, — почав розповідати Тимофій. — Але татари скористалися цим ровом, побудувавши тут фортецю. От ці стіни, що ти бачиш, тягнуться від Мертвого моря[65] до солоних озер на чотири милі й захищають сухопутний шлях до Криму з півночі. Завдяки цій фортеці війську складно потрапити туди. Якщо йти сухим шляхом, то спочатку треба подолати Перекоп, а він дуже добре укріплений. Мені розповідали, що стіни у фортеці земляні, але із зовнішнього боку обкладені камінням. Крім того, тут постійно перебуває великий загін турків-яничарів. А яничари — це найкращі воїни. Тож нелегка це справа — штурмувати Перекоп.

Через фортецю проходили також торговельні сухопутні шляхи. Головним товаром тут була сіль, яку добували на перекопських озерах. Вона вважалася найкращою у Європі. А ще основним товаром були раби. Тисячі українських, білоруських, московитських і польських бранців пройшли через північні ворота Ор-Капу за весь час його існування на невільничі ринки Кефе[66], Карасубазара[67], Ґьозлеву[68] та Бахчисарая, а звідти до Туреччини, Сирії, Палестини, Єгипту та Марокко.

Пройшло через ці ворота й козацьке посольство. Тут їх люб’язно зустрів та прийняв сам Тугай-бей[69] — один із найшляхетніших аристократів Кримського ханства. Ще б пак! Адже зовсім нещодавно, на початку зими, його відвідало невеличке козацьке посольство та повернуло татаринові сина, котрий перебував у полоні в Микитинській Січі. Не те, щоби гордий Тугай-бей був безмірно вдячний козакам за великодушне й безоплатне повернення свого нащадка, але не зміг не оцінити цей прояв дружелюбності. Тому постарався прийняти козаків якнайкраще. З’ясувавши мету посольства, він виділив почесний конвой та відправив козаків до Бахчисарая.

Проїжджаючи півостровом, Тимофій зазначив, що відразу за Перекопом теж були степи, у яких розкидані невеличкі татарські селища, але далі природа змінилася — з’явилися височини. Він пригадав розповіді старих козаків, які не раз були в Криму й навіть потрапляли в полон, що тут є великі гори, майже як Карпати, але вони лежать ближче до моря, а біля татарської столиці гори нижчі. Утім, подорож кримською землею швидко скінчилася — відправлена з посольством охорона квапилася та не давала козакам затримуватися. Згодом посли прибули до столиці Кримського ханства — Бахчисарая.

Місто розкинулося в мальовничій долині в ущелині, чиї прямовисні стіни захищали її від холодних зимових вітрів, що панували на півночі Криму, у степах. Через місто протікала річка Чюрюк Сув[70] з брудною водою, наповненою нечистотами, адже Бахчисарай славився шкіряними виробами — численні майстерні з вироблення шкір тяглися уздовж річки, тож усі відходи від