Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

— Слухай, — нарешті промовив він, його голос звучав твердо, але з ноткою тепла, — я не хочу, щоб ти сподівалася на те, чого може не бути. Між нами є щось, і це поки що складно зрозуміти, можливо, це не те, що ти шукаєш.

Кіра кивнула, але в її очах промайнув легкий сум.

— Я готовий стати твоїм другом, якщо ти дозволиш, — додав він. — Я буду тим, хто прикриє твою спину, як ти захистила нас перед своїм батьком.

Кіра трохи засмутилася після його слів, але швидко зібралася. Вона розуміла, що довіра — це те, що треба заслужити. Ледь помітна усмішка торкнулася її губ, коли вона глянула на нього з хитринкою в очах.

— Я розумію, — тихо промовила вона, злегка опустивши погляд, а потім додала з легким жартом: — Ти ж тільки що казав, що довіра — це розкіш. То що, я маю вважати себе багатійкою, якщо ти мені її подаруєш?

Максим пирхнув, його обличчя на мить розслабилось від її несподіваного жарту. Він поглянув на неї з розумінням, бачачи, що вона щиро намагається налагодити зв’язок, навіть через гумор.

— Я просто хочу, щоб ти знала, що не зможу змінити свої почуття в одну мить, — пояснив він, його тон став м’якшим. — Але я готовий бути поруч як друг, який підтримає тебе, якщо буде потрібно.

Кіра підняла погляд і зустрілася з його очима. В її погляді читалася рішучість, змішана з легкою іскрою від її жарту. — Я ціную це, — відповіла вона. — І, можливо, з часом довіра з’явиться.

Вони довго дивилися один одному в очі, намагаючись зрозуміти думки один одного. Максим розглядав Кіру, його пальці знову стиснули амулет, ніби шукаючи в ньому опору.

— Тепер… нам потрібно розробити план, — промовив він, зібравши думки. — Ми повинні бути готові до всього.

Кіра кивнула, її обличчя стало зосередженим.

— Я можу почати з розмови з батьком, але нам потрібно знати, на що ми можемо розраховувати від Цитаделі.

— Ми будемо діяти обережно, — сказав Максим. — Я поговорю з Германом. Можливо, він запропонує якусь стратегію.

Вони обидва відчули, що на їхніх плечах лежить велика відповідальність, але тепер у них був спільний шлях. Небо над ними остаточно затягнуло хмарами, і перші зірки почали мерехтіти на тлі сірого зводу, ніби натякаючи, що час не чекає.

У цей момент до них підійшов Герман. Побачивши, як близько стоять Максим і Кіра, він не стримався від жарту:

— Ну, бачу, у вас тут романтична атмосфера…

Максим подивився на друга, швидко відпустивши руку Кіри, яку він несвідомо тримав за зап’ястя після їхньої розмови, і не втримав легкої усмішки.

— Все під контролем, — відповів він, намагаючись надати словам невимушеної легкості, хоч його голос злегка видав напругу.

— Чудово! Але раз я тут, давай обговоримо, що ти хотів із нами обговорити, — сказав Герман, серйозно поглянувши на Максима, його тон різко змінився на діловий.

Максим кивнув, обдумуючи, як почати розмову про майбутні плани. Він кинув швидкий погляд на Кіру, а потім перевів його на Германа, збираючи думки.

Кіра подивилася на Германа, потім на Максима, і з легким сумнівом запитала:

— Мені піти? Якщо вам потрібно поговорити, я не хочу заважати.

Герман усміхнувся, помітивши її збентеження, і махнув рукою, розвіюючи її нерішучість.
— Не переживай. Ми не збираємося обговорювати секретні плани захоплення світу. Просто обговоримо деякі речі, що стосуються нашої поточної ситуації, — запевнив він із ноткою іронії в голосі.

Максим додав, глянувши на неї з легким заохоченням:

— Ти можеш залишитися, якщо тобі цікаво. Твоя перспектива може бути корисною.

Кіра задумалася на мить, її пальці нервово стиснули край куртки, але потім вона зробила крок ближче й вирішила залишитися.

— Гаразд, я послухаю, — сказала вона, надаючи розмові більш серйозний тон.

Вони втрьох зібралися разом, утворивши невелике коло серед пилу й тіней покинутої вулиці. Максим глянув на обох, його обличчя стало зосередженим.

— Отже, — почав він, — нам потрібно зрозуміти, як підійти до цієї розмови. Астарот не просто демон, він — ватажок, і його цікавлять тільки вигоди.

Герман кивнув, склавши руки на грудях.

— Так, нам потрібно буде зробити акцент на тому, що союз може принести користь обом сторонам. У нас є спільні вороги, і Астарот має це зрозуміти.

Кіра, стиснувши руки в кулаки, додала, її голос звучав тихо, але твердо:

— Але не варто забувати, що він може використовувати будь-які слабкості проти вас. Я чула, як він маніпулює навіть власними людьми.

Максим примружився, обмірковуючи її слова. Її знання про Астарота могли стати їхньою перевагою, але водночас нагадували про ризик.

— Вірно. Тому ми повинні бути готові до будь-яких хитрощів з його боку. Можливо, варто підготувати якісь контраргументи на випадок, якщо він вирішить тиснути на наші слабкості.

Герман потер підборіддя, його брови зсунулись у задумливій гримасі.