Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

***

Під час обідньої перерви цілительки поскаржились, що їм також прочитали лекцію про безпеку відвідування таких зон. А от це налякало більше, аніж всі страшилки магістра Ванліра. Того думка, що хтось все ж таки приніс до міста якусь гидоту міцно засіла в голові, хоча більше ніхто з вчителів не підіймав цю тему.

Проте, затримавшись на при кінці заняття по артефакториці, дізналась від магістра Шиппера, що дійсно, копіювальні апарати заправлялися спеціальними чорнилами, які можна отримати, лише приготувавши самостійно, рецепт має бути в бібліотеці. Що ж, це не перша інформація яку ми шукаємо в бібліотеці.

10.10.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні вночі я погано спала. Мені снилися демони, ціла армія їх стояла під стінами Маг-Рівіка та вимагала, щоб їх всіх прийняли до школи магії. Того, мабуть й прокинулась від ледь вловимого шуму. Прокинулась не одна, а разом з Самідіром. Ми подивились один на одного, чи не приснилось нам.

Шум йшов з Маг-Рівіка, хтось намагався обережно зламати замок, та прокрастися в середину. Переступаючи якомога тихіше я наблизилась до вікна з якого було видно двері. Темно як… як… як вночі. Того єдине, що змогла розгледіти, відвідувач мені не знайомий. Високий, худий, наче складався з одних кісточок, з довгим хвостом, яким він розмахував від нетерпіння. Чекати доки він доб’ється успіху, не хотілося. Того нічого краще не придумала, як увімкнути світло. Злодюжку це добре налякало, тікав так, наче я за ним Самідіра в образі вовка послала здоганяти. Звісно на вулицю я виглянула, так про всяк випадок, але далі порогу нікуди не пішла.

***

А от вранці, коли прийшла на роботу, чекав не приємний сюрприз.

Як виявилось, не лише до мене вночі намагалися вдертися. Двері до крамниці були зовні добре подерті. Та не тільки в пана артефактора. Майже в кожну магічну крамницю цієї ночі намагалися залізти. А в деякі це вдалося. Навіть захисні артефакти та заклинання не зберегли. В сусідній лавці зілля викрали майже весь товар, що був розлитий по пляшках. А в книгарні, що навпроти, з десяток рідкісних книжок, й цілий ящик зі сувоями.

Нолан особисто обстежив кожне місце злочину, навіть до мене завітав. Та все марно. А ні по запаху, а ні по магічному відбитку, простежити звідки прийшли крадії було не можливо.

- Ята, - звернувся до мене пан Прієр, - ти зможеш сама трохи посидіти? Я схожу до майстра Грату, замовлю нові двері. А Джуліан щось запізнюється.

- Звісно посиджу, - погодилась я.

- Ваш онук в місті? - здивовано запитав Нолан.

- Так. Приїхав учора вранці. Буде допомагати мені в крамниці та навчатися родинним таємницям. Тож я піду. З вами заступник голови я сьогодні сподіваюсь більше не побачитись, того до побачення.

- До побачення, - попрощався перевертень, а коли ми залишились на одинці запитав те, про що не очікувала: - Так це правда, що ти дракониця?

Й звідки вони дізнаються? Вчора про це мене запитав Соренто коли вдвох ходили до театру. Сьогодні Сент Луй.

- Так, - чесно відповіла я.

- Зрозуміло, - тільки й промовив хлопець, та не попрощавшись, залишив крамницю.

Довго розмірковувати, що означає це “Зрозуміло” в мене не вийшло. Місто прокинулось, й в крамницю завітав перший покупець. Точніше покупниці.

- Доброго ранку! - привіталася я, хоча з язика ледь не зірвалося: “Чого приперлися?”, та зібравшись, змогла ввічливо запитати: - Чим можу допомогти?

- Нам потрібні переговорні пристрої. В цьому світі вони є? - одразу запитала Юліссія.

- Так, звісно в цьому світі вони існують, - про себе додала, що й коштують як невеличкий будинок в селі.

- А в цій... крамниці їх можна придбати? - продовжила розпитувати ельфійка.

- Так. От один з них, - та вказала на дзеркало в мій повний зріст, в важкій, бронзовій оправі.

- А меншого розміру нічого не має? - та так скривила свій ніс, що стала схожа на пацюка.

- Є. Але вони працюють на невеличкі відстані...

- Місто охопить? - перебила мене Ренна.

- Так.

- Тоді покажи. Чого тягнеш кота за хвіст?

- Добре. Ось артефакти зроблені за тією ж... еммм... технологією, що й велике, - та поклала на стіл невеличке люстерко, лише око в нього й можна роздивитися.

- Й скільки воно коштує? - знов почала допит Юліссія.

- Два з половиною джуба, - й посміхнулась. Витягнуті пики були варті цього моменту.

- Нічого собі! А дешевше немає?

- Дешевше лише скриньки-телепорти для листів.

- Скриньки завеликі, та й писати часу немає. Я придумала. Зроби нам знижку. Нам потрібно чотири.

Ага, значить хлопцям не потрібно.

- Не можу. Я тут лише продавець. Якщо хочете знижок, раджу дочекатися пана Прієра. Лише він вирішує за скільки продавати свої роботи.

- А чого це ти нам грубиш? - неочікувано подала голос Ліона.

Я навіть не знайшла, що одразу відповісти на це звинувачування. Розмовляла я з ними майже як з іншими клієнта. Єдиною різницею, цим я не одразу пропонувала дешевші аналоги.

- Дай нам книгу скарг, - не вгамовувалась вампірша.

- Такої тут немає.

- Що означає “немає”? Який дикій цей світ. Я викличу поліцію.

- Викликай, - спокійно погодилась я. А що, це буде весело спостерігати, може кам’яний вираз обличчя Нолана хоч якось зміниться?

Й коли до сварки долучились всі подружки, дверний дзвоник оголосив прихід чергової дійової особи.

- Що за галас? - з порогу запитав Джуліан, з яким я ще вчора встигла познайомитись.

Поява молодого ілліна змусила дівчат перестати поводитися як базарні торговки. Вони заспокоїлись й вже жалісними голосками почали розповідати, яка я погана, грублю їм та відмовляюсь продавати товар за ціною яка їх влаштовує. Може на пана Прієра й подіяло, та не на Джуліана. Як я встигла помітити в нього на першому місці робота, потім знов робота, а розваги взагалі марна трата часу. Того й не повівся він на засмучені, гарненькі обличчя.

- Якщо пані Ята каже, що дзеркала коштують два з половиною джуба, то це означає, що вони коштують цих грошей. Й продати їх дешевше не має можливості. Візьміть два замість чотирьох.

- Але ми хочемо кожна своє, - пускаючи слизу по