Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- А якщо це черговий демон?

- То сподіваюсь наступний голова магічної варти з розгадкою впорається.

- Сподіваюсь, - погодилась я.

За розмовами ми потихеньку дійшли до мого будинку. Попрощавшись Нолан пішов далі оберігати місто, а я трохи затрималась на порозі.

Ось і рік майже пройшов, сповнений яскравими подіями, хоча декому він може здатися нудним. Адже багато хто за цей час встигає закохатися, зненавидіти, зрозуміти, що не може жити без цього розумного, одружитися та завести дітей. Чи потрапити в історію. Розкрити змову. Отримати корону. Знайти злодія. Завоювати імперію. Й обов’язково все закінчити перемогою добра.

Та й в моєму чого тільки не було. І нові знайомства, і пригоди, і навіть несподіване спадкоємство. А також вдалось відтягти початок чергової війни.

А ще знання та таємниці. Від останніх навіть голова інколи болить.

Цікаво, а як там інші потраплянці? Що з жерцями та воїнами? Чи залишились вони в Доримі? Чи мандрують? А може знайшли домівку?

А також, як склалась доля у Галеона з компанією? Я залишила запит в банку, та досі не отримала відповіді? Може вони не хочуть зі мною спілкуватися? Чи потрапили в біду і їм потрібна допомога? Й взагалі, чи є шанс знов зустрітися в цьому величезному світі? Сподіваюсь, що зустрінемось та вони будуть раді зустрічі. Дуже на це сподіваюсь.

Епілог

- Що ж пані та панове, ваш план провалився, - сказав чоловік оглядаючи всіх зібраних в залі.

- Цей може й так, але ж не один планували, - заперечила чорноволоса жінка. Вона на відміну від інших, не сиділа у кріслі, яких було вдосталь в кімнаті, а стоячи дивилась через вікно, наче на когось очікувала.

- Все ще гадаєш, що є шанс позбутися перешкоди? – запитала її інша. Ця на відміну від чорнявки, майже лежала на тахті й відщипувала з гілки виноградинки які з задоволенням поглинала.

- Звісно. Бо якщо все ж не вийде, ми всі опинимось не в найкращому становищі.

- Як на мене, ти зайве лякаєш, - не втримався й вступив до розмови ще один чоловік. – Хто б не становив нам загрози, ми навіть поодинці набагато сильніше.

- Сподіваюсь, - погодилась жінка продовжуючи роздивлятися небо. – Нарешті. Довго він. От зараз я отримаю відповідь на головне питання. Ви як хочете, можете залишатися тут, а я пішла на зустріч.

Майже всі підвилися та пішли слідом за жінкою. Лише один чоловік залишився в приміщенні. За весь час його перебування тут здавалось, що він був більш зацікавлений вмістом бокала, аніж розмовою.

- І нащо боятися того, що й так відбудеться? Рано чи пізно.

Та його вже нікому було почути.

Дякую всім, хто дійшов до цих слів.