Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

***

В обідню перерву до нашого столика намагалась підійти Айша, але перевага в кількості була на нашому боці. Того Каштанка скривив губи продефілювала повз.

- Цікаво, що вона знову хотіла? - запитала Олдрі.

- Звичайно полаятись. Скандал з ранку не влаштувала, день марно пройшов, - відповіла я.

- Дуже схоже. Сьогодні в ранці, проходячи повз чужинок, навіть не заціпилась з ними язиками. Лише ввічливо кивнули друг другу головам в знак привітання. Думала помарилось, та Ванда це також бачила.

- Підтверджую, - відгукнулась та, не відволікаючись від тарілки з супом.

Ми з Філлом переглянулися. От дійсно новина. Але мне більше турбувало не це, а дуель між Віткаром та Конном. На цей раз потраплянець не став оголошувати на всю школу, де й коли відбуватиметеся поєдинок, того він пройшов таємно не тільки для вчителів, а й для учнів. На жаль Філл й не знав чим все закінчилося, а єдиним джерелом інформації були три подружки-пліткарки. От вони й розповіли, що Віткар здобув перемогу, а потраплянці поклялися, що більше не будуть розповсюджувати непідтверджені плітки.

***

Наступною моєю турботою, було дізнатися про стан Імара. Відловивши після закінчення четвертого уроку Леорі я нарешті довідалась, що з хлопцем все добре. Його життю нічого не загрожує, тому зараз знаходився в гуртожитку на долікуванні й на наступному тижні повернеться до навчання. В мене наче камінь з душі впав.

- А чому ти переховуєш від всіх, що ти дракониха? - запитав мене Леорі.

- Навіть не знаю. В Доримі порадили, щоб не привертати зайву увагу, я з цим погодилась. Адже в тому, що я не лише перевертень, а дракон ніякої користі не має. То хай поки це буде в таємниці.

- Хай буде. А як Вальдегор?

- З особистим вчителем навчається. Кров розумних не п’є, якщо це тебе турбує.

- Трохи лякає. Але якщо ти впевнена, що він не несе загрози, то я тобі вірю. До речі, було б не погано ще з ним потренуватися на мечах. Він дійсно гідний супротивник.

- Я передам, коли він повернеться додому на відпочинок.

05.10.157р.

Дикий Ліс

Відпрацювавши ранкову зміну в крамниці й скориставшись відсутністю Вальдегора, я обережно сортувала те, що притягла з аномальної зони. Каміння, руда, деревина вже акуратно лежали на полицях. Склянки та бляшанки з незрозумілим змістом заповнили сусідній стелаж. А от незнайомі прилади продовжували лежати на столі разом з інструментами, також трофейними з підвалу.

Вранці в крамниці було не багато покупців, що дозволило без перешкод роздивлятися каталоги втрачених артефактів пана Прієра в пошуках знайомих пристроїв.

Мою увагу привернуло зображення артефакту, що дозволяє копіювати й переносити на папір цілі сторінки з книг. Й на відміну від пристрою мого старого світу було дуже компактне й зручно тримати в руках. Така собі трубка, з одного боку гладкий кристал, а з іншого срібло та кістка, й на додачу купа незнайомих рун. Розпитавши артефактора, дізналась, що такі речі були дуже розповсюджені років так п’ятсот назад, але таємниця їх виготовлення давно втрачена, а останній виріб розтрощили жерці під час війни. От як би знайти хоча б один, та дослідити, то можна було б відновити їх виробництво. Я після цих слів сиділа задоволена, та як ніколи не чекала кінця робочої зміни, бо в купі на столі бачила саме цей пристрій.

- А ти впевнена, що це безпечно? - спостерігаючи як я з купи дістаю потрібну річ, ретельно виконуючи роль няньки, запитала мене Улла.

- Не дуже. Раптом, це все ж не воно, того експеримент поставимо у дворі, якомога далі від будинку.

- Може хоча б Філла дочекаємось, - зробила слабку спробу мене зупинити подружка. - Чи в інший день? Там такі хмари за вікном, того й дивись злива розпочнеться?

Я навіть з артефактом відчувала, їй також цікаво, чи це дійсно потрібний нам пристрій. А якщо це він, то здорово полегшить нам конспектування довідників.

Відійшовши десь так ларків сто, ми встановили притягнутий з дома табурет на рівне місце. На табурет поклали непотрібний лист чернетки, а в спеціальний отвір пристрою налили чорнила.

- Ну що, пробуємо?

- Так, - погоджуючись зітхнула соліенка.

Я зосередилась та прочитала заклинання з каталогу, поступово наповнюючи артефакт магією.

- Він світиться! Світиться! - радісно заголосила Улла.

- Й гріється. Тепло, але не гаряче. Отже...

Крок другий. Кристаловою частиною я не поспішаючи проводила над чернеткою, спостерігаючи як такі ж самі руни відображаються на поверхні пристрою. Крок третій. Чергове заклинання та чистий аркуш, але на жаль нічого не вийшло.

- Може чорнила не ті? - запитала подружка.

- Може. А може заклинання не так читаю. Ще раз спробую.

- Головне не викликай демона при цьому.

Спробувала я не раз й не два, а на двадцять другому нарешті підібравши потрібні нотки в голосі я досягла успіху. Руни лягли на чистий папірець, але затримались ненадовго.

Радість невеличкої перемоги затьмарила холоднюча злива.

08.10.157р.

Маг-Рівік

Магістр Ванлір, перш ніж почати урок, подивився на всіх присутніх уважним поглядом, начебто хотів щось зрозуміти.

- Сьогодні ми відійдемо від навчальної програми, й поговоримо про аномальні зони та загрози, які вони становлять. Багато хто з вас чув, що нещодавно одна з таких зон з'явилася майже біля міста, а деякі навіть її відвідали, та відчули на собі всю небезпеку цього місця. Отже, зокрема загрози нападу, є приховані, як, наприклад прокляття. Саме через одне таке прокляття в нашому світі з’явилися перевертиши. Усі чули про них й знають, чим вони відрізняються від перевертня? Перевертні народилися з двома іпостасями, які успішно контролюють й не можуть передати свої здібності через кров або слину. Перевертишами стають, по-перше, внаслідок неналежним чином проведеного ритуалу зі збільшення сили, чи при спробі вилікувати не виліковне. По-друге, це прокляття. Й трете, через укус або подряпини вже зараженого. Ні один з цих варіантів не має зцілення, тому перевертиши вважаються немерцями, як, наприклад місцеві вампіри. Наступна загроза, яку може нести зона – хвороби. Всі чули й сподіваюсь готові до ліронської лихоманки? Тож років п’ятдесят тому поблизу Лірона відкрилася аномальна зона й шукачі пригод одразу до неї сунулись. Повернувшись з неї принесли не тільки скарби, а й хворобу. Місто майже вимерло, вижили лише ті, хто вчасно його залишив. Наступною напастю є…

Після такої лекції