Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Тоді влаштуйтесь на роботу. Назбирайте потрібну суму й приходьте до нас, - при цьому хлопець так відверто посміхнувся, що навіть я повірила в його щирість.

При слові “робота” обличчя дівчат знов перекосило. Зрозумівши, що від Джуліана нічого не доб’ються, залишили крамницю.

- Доброго ранку! - вже зі мною привітався хлопець.

- Доброго. Бачив, що сталося з дверима?

- З дверима бачив. Але дай відповідь на одне питання: чого не користуєшся даром емпата? Заспокоїла б їх, та виставила за двері. В мене й досі мурахи по шкірі від цих дівах. Влаштували цілу виставу. Таке відчуття, що колишню наречену зустрів, та не одну, а зі злими сестрами-близнючками. Жах.

- Невже так погано?

- Чесне слово. Я від весілля в степ втік. Добре, що вона не стала очікувати, й швидко знайшла собі іншого.

- Казку розповідаєш.

- Та ні, все правда. Я ж як і ти, емпат, того недобрі наміри завжди передчасно відчуваю. Так що в тебе з силою?

- З силою все добре. Навіть контролюю, хоча й ношу захисний амулет. А щодо цієї компанії. В мене вони викликають лише негативні почуття, тому й не ризикнула.

- Може й на краще. А тепер детально про двері. Що відбулося?

Я й розповіла. А також не забула додати, що й до мене вночі приходили. Нащо, незрозуміло, крамницю ж я ще не встигла відкрити.

12.10.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні знов зранку була злива. Щось зачастили вони в цьому місяці, поки дійшла до школи ледь не промокла до нитки. Добре що вже встигла вивчити водовідштовхувальне заклинання на відміну від інших учнів школи. Майже всі перші та другі курси в коридорах намагалися один одного висушити.

- Ти вже чула? - запитала мене Улла на початку уроку з зілляварства.

- Що саме? - уточнила я, бо щось краєм вуха чула, але прислухатися не було настрою.

- Вночі на кількох дівчат напали. Ті що вижили потрапили до лікарні з рваними ранами та слідами укусів. Мені за сніданком Фіона розповіла. Якраз їх зміна була.

- Може й правда з аномальної зони якась потвора до міста потрапила, - додала Окдана. - Ти обережніше коли повертаєшся додому пізно. Вже знов ніч довше дня, темніти рано починає.

- Мене завжди проводжають.

- Ага. Я чула. Заступник голови магічної варти особисто, - щиро посміхнулась Астра. - Але все одно, будь обачнішою. Може тобі тимчасово до нас в гуртожиток переїхати?

- Дякую, але не хочу вас турбувати. Та й мене охороняє не тільки Нолан, а й ця сонна білка-мутант, - тикнула я пальцем в Самідіра, що згорнувся клубочком на столі.

Фамільяр на мої слова солодко позіхнув, та знов встромив мордочку в пухнастий хвостик. Він пів ночі не спав, та на щось стурбовано реагував. На щось таке, чого не відчула я. Лише одне - загроза. Але що саме є її причиною невідомо.

15.10.157р.

Гаяв-Ток

Мої спроби в телепортуванні з “пасажиром” нарешті принесли результати. Правда пасажиром міг бути лише Самідір в образі все тієї ж рогатої білки. Та все ж приємно. Крок за кроком, до повного опанування силою.

Сьогодні скориставшись тим, що була сонячна погода, я з кошиком їжі телепортувалася разом з фамільяром до Гаяв-Тока.

Осінь охопила покинуте місто цілком, прикрасивши його всіма кольорами від червоного до жовтого. Легкий вітерець колихав гілки, з яких зривав золоте листя, перетворюючи бруківку на килимові доріжки. Й майже тиша. Так, ледь чутно спів якихось птах, що вирішили залишитись зимувати тут.

Вийшовши на берег досить широкої річки, по якій міг легко пройти корабель, й знайшовши лавку ми зручно вмостилися відпочити. Перекусивши, на Самідіра напала активність й обернувшись на вовка він бігав майже поряд, здоганяючи щось відоме лише йому.

А я замислилась. Покинуте місто викликало багато думок. Як, наприклад: а скільки мені дійсно років? Не дивлячись на три хрестика замість дати народження, в момент моєї появи в цьому світі мені було сімнадцять років. Це одне з моїх “замовлень”. А от скільки було в минулому житті? Таємниця. Лише спогади, що я була літною жінкою, яка доживала свій вік на пенсії. От і виходило, що я така собі молодичка зі старою душею. Мабуть, через це в мене й відбувається роздвоєння. Іноді хотілося пригод, дій та відчуттів. Яскравих емоцій, нових знайомств, далеких подорожей. А іноді спокою, та стабільності. Обходити стороною небезпечні місця й не ризикувати своїм життям. Загорнутися в теплий плід та сидіти вдома з чашкою гарячого чаю і цікавою книжкою. Чи в городі поратись.

А ще іноді хотілося родини. Щоб по дому бігали маленькі дракончики. Але саме дивне, чоловіка не хотілося. А кохання хотілося. Вибухового наче феєрверк вночі чи шторм на морі. Щоб зануритись з головою.

Також виникало питання: чи не набридне мені безсмертне життя? Що я буду відчувати, коли не стане моїх друзів? Атарільдо з Вальдегором втрата життя загрожує лише при вбивстві, а от інші смертні. Вони постаріють та залишать цей світ. Сумно. Аж сльози по щоках побігли. А дружба? Чи витримає іспит таким часом вона? Чи не посваримось через тисячу років?

Тисяча років життя… Цікаво, як воно буде спостерігати за розвитком цього світу?

А ще питання? Нащо ми прийшли в цей світ? Та якщо зі мною, вроді як зрозуміло, то з іншими ні? Нащо нам дозволили змінити не тільки зовнішність, а й расу? Подарували магію? Взагалі, хто проводив те опитування? Головний? Чи ще хтось? Так багато питань, й жодної відповіді. Чи вистачить безсмертя, щоб все розгадати?

Від таких думок мене відволік Самідір. Фамільяр притягнув десь знайдену скриньку. Звичайна скринька, без слідів будь-якої магії, зроблена з дерева, прикрашена сріблом та камінцями: лазурит і бурштин. Всередині було порожньо, але я все одно вирішила забрати її з собою. На щось та знадобиться.

Завершивши вечерю ми повернулися додому, роботу в таверні ніхто не скасував.

24.10.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні в школі було майже порожньо. На перервах можна було бігати й не боятися що когось зачепиш. Та бігати не хотілося. В місто прийшла ліронська лихоманка. Вчора в лікарню потрапили перші хворі, а сьогодні мало хто ризикнув прийти до школи.

На травології, окрім мене з Філлом були ще Халла, Астра та Меллі з Єлісой. На рунах ще менше, я з ал’єром та ельфійка-другокурсниця Аміріен Бойн.

- Тут також порожньо, - прокоментував зазирнувши до