Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Як тільки Альбрехт приготував зілля, прийшов слуга, щоб віднести його хворій Раді. Альбрехт його попередив, щоб нікому не розповідав про зілля. Пообіцявши, слуга вийшов.

Молодий герцог міг лише припускати, що відбувається там у замку. Як несправедливо все вийшло... Адже тоді Альбрехт сам хотів випити отруту. За тиждень без антидоту він би помер, і не було б ніякого весілля.

Слуга поки що правильно виконував усі його вказівки. Схопившись на коня, він помчав у замок. Там без зайвих питань його пропустили, відчинивши ворота.

Зістрибнувши з коня, молодий хлопець перевірив, чи на місці флакон з ліками, і пішов прямісінько у замок. Він навіть не додумався пройти потайним ходом, яких у замку було багато. Про це Альбрехт забув попередити його.

  Піднімаючись на поверх, де мешкала Рада, він не помітив, що за ним хтось крадеться. Удар важким предметом по голові і хлопець звалився на підлогу. Коридор був погано освітлений, через що навіть якби він був у свідомості навряд чи розглянув того, хто на нього напав.

Вбивця сів, приклавши два пальці до його шиї. Пульсу не було. Слуга лежав мертвий із проломленою головою. Після цього він став ритися у кишенях куртки вбитого і незабаром знайшов флакон із ліками.

Посмішка ковзнула по його губах. Сховавши труп під сходами, вбивця рушив уздовж стіни, до дверей, де безпорадна лежала Рада. Виявилося, двері не були зачинені на замок. Тому він без перешкод туди прослизнув.

Підходив вечір,кімната була занурена у темряву. Але світла свічок вистачило, щоб висвітлити обличчя того, хто увійшов. Це був невисокий на зріст чоловік з темним волоссям.

Рада в цей час не спала, вона просто лежала на ліжку, дивлячись кудись у простір.

-Альбрехт? – гукнула вона, почувши стукіт дверей.

Але їй ніхто не відповів, а кроки наближалися. Дівчина покрутила головою і зненацька скрикнула. Цю людину вона добре знала. То був Коллі Ред – відданий слуга Белли.

- Що ви тут робите? - спробувала підвестися вона.

- Я прийшов поговорити з вами, Леді Вольфрам! Ви ж розумна дівчина та розумієте, що вам не вдасться уникнути покарання! Ваш дружок зараз у в'язниці, його звинувачують у вбивстві Белли! Адже ви не хочете, щоб він постраждав?

- Ви брешете! – розсердилась Рада, а усередині усе перевернулося.

- Ні! Він зараз справді у в'язниці! І, до речі, передав вам ліки! Я можу вам їх дати! Але лише за однієї умови, ви прийдете на суд і зізнаєтесь у всьому!

- Мені зізнаватися нема в чому! Та й на Альбрехті у вас нічого немає!

- Помиляєтесь! Так що не співпрацюватимеш зі мною? - зсунув брови чоловік. - Тоді здохни! - і, поклавши флакон на підлогу, розчавив його чоботом. Скло тріснуло і рідина вилилася назовні. - Завтра буде суд і твого друга стратять, а ти не доживеш до ранку без ліків!

- Та пішов ти! - скрикнула Рада, скинувши з себе ковдру, вона спробувала встати, але просто впала з ліжка на підлогу. Уламки розбитого флакона вп'ялися їй у долоню. Закричавши від болю, дівчина підвела повні ненависті очі на слугу Белли і процідила. – Ти заплатиш за кожне своє слово! Тебе покарають боги, в яких ти віриш!

- Що ми кажемо? - на обличчі слуги з'явилося награне здивування. - Що ти знаєш про богів, дівчисько?!

Чоловік нахилився і схопив її за горло.

- Схоже з тобою ми розберемося зараз! Я повинен помститися за смерть своєї пані!

Рада закричала, коли побачила в одній руці ніж. Вона почала вириватися, намагаючись послабити хватку на її горлі. Щось подумавши, чоловік відкинув ножа убік і обхопив її горло обома руками.

Рада закряхтіла, безрезультатно намагаючись звільнитися. Чоловік стиснув руки на горлі ще сильніше і повернув, пролунав хрускіт. Обм’якле тіло Ради впало на підлогу. Чоловік уже зрадів, як тіло огорнув туман, і воно раптом змінилося. На підлозі лежала темноволоса дівчина у білій довгій сукні та золотим вінком на голові. Але це була не Рада.

Коли дівчина встала, чоловік шарахнувся убік, піднявши з підлоги ніж. Світло-карі очі дівчини спалахнули, і враз слуга закричав від того, що його одяг раптом загорівся. Він кричав не своїм голосом, намагаючись загасити полум'я, яке тільки розгорялося.

- Ти все знаєш про богів? - скривилася вона, коли тіло слуги Белли перетворилося на попіл.

Дівчина підійшла до ліжка і нахилилася до розбитого флакона. Витягнувши маленький уламок зі своєї долоні, вона провела нею над килимом, і вся рідина зібралася знову у флакон. Піднявши його, дівчина подивилася на всі боки.

- Потерпи ще трохи, дівчинко… - прошепотіла вона і, набравши в легені повітря, дунула на попіл на підлозі, він в одну мить полетів до каміна і втягнувся в трубу.

Дівчина в золотому вінку підійшла до дверей, за якими була ванна кімната. Там вона побачила Раду, що сиділа на підлозі, притуливши скронею до ванної. Вона виглядала дуже блідою та змученою.

- Ось тримай, тобі твій друг передав! - присіла дівчина.

Рада розплющила очі і закряхтіла. У неї не було сил навіть поворухнути губами. Потім дівчина просто розкрила їй рота і влила вміст флакона туди, змусивши Раду проковтнути все.