Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

Додаткові покарання — це ті покарання, які можуть застосовуватися разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання. Так, додатковими покараннями визнають (ч. 2 ст. 52 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу не передбачені у санкціях статей Особливої частини КК. Вони можуть застосовуватися за наявності умов (при засудженні за тяжкий чи особливо тяжкий злочин), передбачених ст. 54 КК.

До покарань, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, належать: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 3 ст. 52 КК).

В юридичній літературі покарання поділяються ще на кілька груп: на покарання, пов’язані з позбавленням волі, і покарання, не пов’язані з позбавленням волі; за суб’єктом — на загальні покарання (застосовуються до будь-яких засуджених) і спеціальні (застосовуються до обмеженого кола осіб, наприклад, військовослужбовців строкової служби — направлення у дисциплінарний батальйон, позбавлення військового звання тощо) Покарання залежно від тривалості впливу на засудженого поділяються: на строкові, що передбачають мінімальний і максимальний строки, на які вони можуть бути призначені; разові (штраф, конфіскація майна).

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, яке, за загальним правилом, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених Кримінальним кодексом.

Наприклад, за умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) суд має призначити винному, крім основного покарання, ще й додаткове покарання — конфіскацію майна. За привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, суд має застосувати до винного основне покарання — позбавлення волі та два додаткових покарання — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскацію майна (ч. 5 ст. 191 КК). Аналогічні санкції передбачені за злочини, які виписані, наприклад, у ч. 2 ст. 306 та ч. 3 ст. 312 КК.

До осіб, які визнані винуватими у вчиненні злочину, суд може застосувати лише один із видів покарань (основний чи основний і додатковий), що визначений у ст. 51 КК. У цій статті передбачено дванадцять видів покарань, а саме: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину; кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі[12].

Два види покарань — громадська догана та позбавлення батьківських прав, які мали місце в попередньому Кримінальному кодексі 1960 р., не увійшли до нової системи покарань, оскільки вони за своєю юридичною сутністю не пов’язані з кримінально-правовими відносинами. Скажімо, позбавлення батьківських прав належить до галузі сімейного права й вирішується за його нормами в судовому порядку.

До системи покарань в КК України запроваджено чотири нових види покарань — службове обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі та довічне позбавлення волі. Останнє введено замість раніше діючого виду покарання, яким була смертна кара.

1. Штраф. Відповідно до ст. 53 КК, штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених в Особливій частині КК.

Штраф є дуже ефективним і гуманним видом покарання, оскільки він має разовий характер, не продовжується в часі, не відриває засудженого від сім’ї і звичного для нього оточення. Каральний елемент штрафу обмежено лише примусовим, за вироком суду, позбавленням винного певних матеріальних цінностей, що спричиняє йому матеріальні і духовні переживання. Штраф обчислюється у грошовому розмірі і сплачується в доход держави. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено іншого розміру штрафу. Зокрема, за злочини, передбачені ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 218, ст. 220 встановлені більш високі розміри штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли він прямо передбачений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК. Із цього загального правила закон знає два винятки: 1) штраф може бути застосований у разі звільнення особи