Читати книгу - "Пан Ніхто"

потрібно для її укладання. Я можу вже завтра розпочати справи з «Зодіаком» і на досить тривалий час. Але така поспішність кепсько позначиться на моїх прибутках. Тому волію втратити кілька тижнів, одначе виграти більше грошей. Знаю, час — теж гроші, але час або гроші — то вже справа смаку.

З перону долинуло приглушене сюрчання. Двоє дівчат, що стояли попід вікном, махнули руками, тільки не нам. Мене ніхто ніколи спеціально не проводжав. Поїзд рушив м'яко, і стрічка перону поповзла назад, щоб поступитися вервечкам вантажних вагонів, семафорам і неясним тіням ночі.

— Дякую за науку, — киває Едіт. — Надто тому, що ви не зобов'язані вчити мене. Я не мала наміру втручатись у ваші справи.

— Чому ні? Це краще, ніж секретарка, яка думає лише про свою платню. Ваша співчутливість дає надію, що я можу розраховувати на вас.

Вона допитливо подивилась на мене.

— В такому разі пригостіть мене сигаретою, — тільки й промовила.

Провідник наготував нам постелі й пішов. Едіт курила, стоячи біля вікна, й вдивлялася удалечінь, але за вікном були ніч і альпійські масиви, що затулили небо. Жінка викурила сигарету до половини і кинула її у попільницю.

— Страшенно болить голова. Дозвольте мені лягти.

— Звичайно. Добраніч.

Я теж пішов у купе, і саме вчасно, бо почув, як обережно повернули ключ із протилежного боку дверей. Така недовіра, та ще й від особистої секретарки… Добре, що цього вечора у мене були інші клопоти.

Я перевдягся у піжаму, закурив передостанню на цей вечір сигарету й випростався на дивані. Мене непокоїли ті самі питання, що їх я обмірковував увесь день, заповнений банальною метушнею перед від'їздом. Їх два, обидва життєвої ваги. Перше: чи точні відомості дав Моранді. Друге: чи мовчатиме Моранді.

Відповідь на друге питання значно важливіша з практичної точки зору, однак я зробив усе потрібне, щоб вона була позитивна. Важко змусити будь-яку людину проговоритися, але ще важче добитись від неї мовчання. Це не штука — тикати їй під ніс пістолета чи пачку банкнотів заради якихось відомостей, а наступного дня поставити хрест і на собі, й на всій операції. Річ у тім, щоб створити навколо людини таку обстановку, в якій вона не могла б учинити нічого іншого, крім того, чого ти вимагаєш від неї зараз і вимагатимеш надалі. Моранді мовчатиме, оскільки його безпека в прямій залежності від моєї безпеки. Він переконаний, що моя смерть нічого не змінить, а тільки стане прелюдією до його смерті. Бо компрометуючі матеріали залишаться і їх використають інші.

Ці компрометуючі матеріали були, звісно, блефом, але тільки до певного моменту. Я не мав запису розмов між Моранді й Анною Ферарі, але володів записом набагато важливішої розмови — між Моранді і мною. І запис цей справді вже лежав у надійному місці, тож моя смерть не зняла б з плечей Моранді жодного тягаря, якщо не вважати тягарем його власну голову.

Вусань зрозумів і другу істину: він не може розраховувати на своїх дотеперішніх хазяїв. Не може сподіватись від них нічого доброго. Це йому стало цілком ясно не тільки після вбивства Конті, але й після того, як його почали підозрювати. Моранді зрозумів, що коли його пожаліли, то не через виняткову довіру, а щоб використати його як принаду. Відтепер вони переконалися, що принада не подіяла, й дали Моранді спокій. Одначе варто кому-небудь знову виявити інтерес до нього, як зникне і цей «хтось», і сам Моранді, бо це хоч і брутально, зате ефективно замітає слід.

Слід, який веде… куди? Ця думка знову повернула мене до першого питання, найважливішого для розвитку операції: правду казав Моранді чи наплів мені мережива з півправди й чистої брехні? Досі я не мав часу проаналізувати інформацію, одержану від вусаня. Однак уривчасті міркування й передовсім перевірки, зроблені в час самого допиту, дають мені підстави вважати, що Моранді сказав правду, й напевно усю правду, яку знав. На жаль, того, що він знав, замало. Й усе-таки вперше з моменту мого вступу в гру, по двох довгих місяцях чекання, затримок і неминучого риску, я натрапив на важливі речі, на якийсь новий елемент, що може пролити бодай трохи світла на цю темну історію.

Це — людина, яка передавала Моранді інструкції й матеріали. Вона працює в «Зодіаку», як і Конті, й вусань. Ім'я солідної, поважної фірми надто переплітається з такими неповажними шпигунськими операціями, й тут саме нагода підтвердити мою початкову гіпотезу про «Зодіак» плюс ЦРУ, хоча я й вирішив уникати поспішних гіпотез.

Так чи ні, а встановлення ділових зв'язків із «Зодіаком» вийшло на перше місце в моїх планах. Моранді вже битий козир. Треба шукати інших шляхів, щоб вийти на дальший слід.

Особа в дзеркальних окулярах лишається одним з невідомих у задачі. Те видовжене обличчя, бліде й страшне своєю безсторонністю, вперто переслідує мене, наче ідея фікс. Моранді твердить, що не уявляє, хто то такий, хоч я описав ту людину якнайдокладніше. Моранді взагалі знає про аферу Конті лише те, що йому із запізненням довірив шеф, та ще й не задля інформації, а як попередження.

«Наш Конті, — сказав шеф, — мав непоправно зіпсований азартною грою характер. Тому все обертав на гру, навіть найсерйозніші речі. Він, звичайно, передав нам пропозицію фотографа, але тільки за годину до вирішальної зустрічі. Очевидно, в останній момент злякався й надумав забезпечити собі тил. Він спробував навіть із цієї інформації одержати зиск, попросивши винагороди. Як ти знаєш, його було винагороджено. Вийшло грубо, в інших випадках ми діємо чистіше, одначе й у цьому завинив Конті. Йому наказали привести фотографа додому і там передати відомості. Тоді вони обидва мали б знищити один одного і таким чином розділити відповідальність за подвійне вбивство. Але Конті й тут виявився мерзотником. Певно, так повів розмову, що той одразу щось уловив і накивав п'ятами. Добре, що неподалік були наші люди й вчасно наздогнали його.

Взагалі подеколи доводиться міняти свої плани. Але не рішення. Бо змінити рішення означало б змінити й принципи. А принципи встановлено раз і назавжди, й ти їх знаєш: за чесну роботу платимо грошима, а за нечесну — кулею».

Все це вже не мало майже ніякого значення для подальшого розвитку операції. Але думки людини не можуть обмежуватись самою операцією, якою б важливою вона не була. Завжди лишається й щось стороннє — нікчемні дрібниці, незначущі спогади, картини, що їх слід було б викинути з голови, але вони вгніздилися там і не хочуть зникати, як-от