Читати книгу - "Пан Ніхто"

на один раз, а потім одмовитись. Не виходить. Так само, як у покері. Не можна грати лише тоді, коли тобі прийдуть чотири тузи. Тільки в покері є певна надія вийти з виграшем, тоді як тут це виключено, бо потрапиш у катафалк. І тому я пропоную вам одкупитися й уникнути цього транспорту. За ваших шефів я не можу давати гарантій. Там викручуйтесь самі А що ж до людей, які послали мене, то вони дадуть вам спокій. Раз і назавжди. За єдиної умови — якщо ви все розповісте.

— Але хто мені гарантуватиме, що завтра ви знову не примусите мене давати якісь відомості? Або що не використаєте вже відоме вам на шкоду мені? — наполягав вусатий.

— Я вам казав: здоровий глузд. Ніхто не вимагатиме од вас нічого, бо ви вже ніколи не матимете цікавих відомостей. А виказувати вас безглуздо. Це може статися лише в одному випадкові — якщо ви хоч словом прохопитесь. Мовчатимете ви — будемо мовчати і ми. Коли щось викажете — підписуйте собі вирок.

Я глянув на годинник — за п'ять хвилин перша.

— Нумо, говоріть, уже пізно..

Моранді тяжко зітхнув і жбурнув мокрого носовика на ліжко.

— Дивна ви людина! Інші принаймні пропонують гроші…

— Дійде й до грошей, — заспокоїв я його. — В цьому питанні порозумітися значно легше. А тепер починайте: коротко, але докладно.

— Чи не можна щось запитати?

— Запитання потім. Зараз розповідайте.

Розповідь була не дуже багата на події, але коли Моранді скінчив, перейшло вже за другу годину. Декілька істотних моментів: ім'я людини, яка давала завдання вусатому. Характер тих шести завдань, що виконані в різних соціалістичних країнах під час відряджень. Імена місцевих людей.

Потім почалися запитання. Вони стосувались усіх пропусків, навіть і найдрібніших у розповіді Моранді, йшли, зв'язані по смислу, одне за одним, припинялися, знову поставали чи виникали з попередньої відповіді.

— Одчиніть вікно, прошу вас! — кілька разів благав вусатий слабким голосом.

Лице його вкрилося потом, очі підпухли від безсоння. Куди й поділися його набундюченість, і вагання, й страх, лишилася тільки смертельна втома. У кімнаті плавали хмари тютюнового диму. Повітря отруєне нікотином і нашим диханням. Мій венеціанський головний біль знову в розпалі. Я підійшов до вікна і широко розчинив його. Моранді відкинувся на спинку стільця й якийсь час жадібно хапав прохолоду, наче риба, плямкаючи своїми повними губами.

— А тепер фінансовий бік, — сказав я невдовзі після того, як вікно знову було зачинено. — Мушу пояснити вам, що справа, яку ми щойно залагодили, зовсім випадкова в моєму житті. Далеко випадковіша, ніж у вашому. Я мирний громадянин і якщо погодився зробити декому послугу, то тільки тому, що мене змусили приблизно в такий же спосіб, як і вас. За фахом я, власне, фабрикант.

Моранді підвів свої мляві очі й глянув на мене з деяким подивом:

— Фабрикант?

— Саме так. Годинники «Хронос». Зараз моя продукція залежується, і питання ринку стало для мене питанням життя або смерті. Я запропонував угоду «Зодіаку», проте мені відповіли ухильно. А ви працюєте в «Зодіаку».

— Я зовсім дрібний гвинтик.

— Але маєте зв'язок з великими.

— Тільки службовий. І, до вашого відома, «Зодіак» — важка машина. Доки розкрутиться…

— Ми могли б запропонувати директорові особисті комісійні.

Моранді коротко всміхнувся.

— Я не такий багатий. А що ви мені пропонуєте?

— Залежно від послуг.

Він зморщив чоло і подивився на мене замислено, щось обмірковуючи. Потім сказав:

— Дайте мені п'ять тисяч — і я забезпечу вам угоду. Не через людину в «Зодіаку», але із «Зодіаком».

— П'ять тисяч франків?

— П'ять тисяч доларів.

— Це перевищує мої можливості. Але коли візьмете три тисячі…

— Ви зловживаєте тим, що я у ваших руках, — втомлено пробурмотів Моранді. — Гаразд, давайте чотири тисячі.

— А які гарантії, що угода відбудеться?

— Дивна ви людина! — пхикнув вусатий. — Самі відмовляєтесь гарантувати мені життя, а від мене вимагаєте гарантій для якоїсь угоди.

— Гаразд, — поступився я і вийняв гаман. — Хто ця людина?

— Рудольф Бауер, імпорт-експорт, Мюнхен. Я зараз напишу йому листа.

— Тільки не обіцяйте, що я і йому дам чотири тисячі.

Моранді знову страдницьки зітхнув, потім устав, витяг із шухляди папір та конверти із штампами готелю і заходився писати, час од часу важко зітхаючи. Неврастенік.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

— Досі ви, здається, були шатенкою…

— Так, я зараз чорнява. Це вам не подобається?

— Навпаки. Така ви екзотичніша… і більш зріла.

Розмова точиться між мною та моєю секретаркою на вокзалі, де ми щойно зустрілися. Цього вечора Едіт перебуває не в найкращому гуморі, і моя репліка щодо її зрілості навряд чи спроможна підняти її тонус.

— Ви також виглядаєте не дуже зеленим, — відказала жінка, не враховуючи, що розмовляє із своїм шефом.

Я припускав, що вона має. рацію. Після безсонної ночі й такого дня нелегко бадьоритись, особливо в моєму віці. Зате самопочуття у мене чудове.

— Давайте сідати, — запропонував. — У нас попереду ціла ніч для приємних розмов.

І, щоб умилостивити чорняву екзотику, галантно беру її валізку.

Наші спальні купе поряд. До того ж між ними є двері. Це, мабуть, наштовхнуло Едіт на певні припущення, але вона нічого не сказала. Ми стояли в коридорі біля вікна, поки провідник слав нам постелі. На пероні метушня саме в розпалі. Поїзд рушить за три хвилини.

— Ви бували раніше в Мюнхені?

— Ніколи.

— Шкода, — відповів я.

Але вона не запитала, чому «шкода», і неуважливо дивилась у вікно.

— Щось ви не в гуморі.

Едіт швидко глянула на мене.

— Хіба помітно?

— Не дуже, але можна здогадатися.

— Я рідко буваю в гуморі. Вважаю, що людина повинна мати певні підстави для доброго настрою.

— Так можуть говорити тільки алкоголіки, — заперечив я. — Для жінки вашого віку причина потрібна хіба для того, щоб не бути в гуморі.

— В мене це буває й без особливих причин. Цілком досить і постійних. А втім, годі ятрити себе такими розмовами.

Вона замовкла, потім швидко глянула на мене і додала:

— Я заздрю, таким людям, як ви.

— Чому саме? Завдяки «Хроносу» чи…

— Тому, що ви не втрачаєте самовпевненості навіть тоді, коли вам не щастить у справах.

— Мої справи йдуть чудово.

— Маєте на увазі переговори із «Зодіаком»?

Іронію легко вловити і без шостого чуття.

— Так, маю на увазі й це, — відповідаю спокійно.

Жінка недовірливо подивилась на мене, але не заперечила.

— Люба Едіт, — сказав я добродушно. — Оскільки нам випало працювати разом, хочу пояснити вам наперед деякі речі: чим вигідніша якась угода для одного, тим невигідніша вона для іншого. Отже, тим більше зусиль