read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 77 78 79 ... 248
Перейти на сторінку:
Сказав, що дуже близький до розкриття цього злочину і тепер йому потрібно лише поспати, щоб усе остаточно зрозуміти. Ходімо і ми спати, Іване Карповичу! Завтра буде великий день! День, який увійде в історію! Ось подивитеся!

— Ходімо, — погодився я, ледь стримуючись, щоб не вилаятися на Маєвського за його дурне захоплення.

Повернулися до нашого готелю, граф навіть не подумав мені матрац запропонувати, влігся на ліжко і захропів швидко. Я теж собі наказав спати, бо як над справою не бився, а нічого зрозуміти не міг. Заснув. Як і пан Гольмц, теж сподівався на сон, бо частенько ото уві сні давалися мені відповіді на важкі запитання.

Зранку, коли прокинувся, граф іще спав. Я на підлозі витягнувся, позіхнув. У мене на хуторі, хоч міг собі застелити цілу гору перин, ліжко було тверде, з дощок. Бо на м’якому спати — слабким ставати. Це вам кожен лікар скаже. То спав на підлозі добре, а думалося ще краще. Тільки очі відкрив, сни згадав, і почало мені дещо у голові складатися. Спочатку побіг я до візників. Поговорив, хто позаминулої ночі, у дощ, куди їздив. Далі той візник, який їздив, повіз мене туди, куди їздив. Аж у кінець міського парку. Там чагарники були, наче праліс якийсь, нічого не знайдеш, якщо повітря не нюхати. А я понюхав і знайшов метрів за двадцять труп у смішному цирковому плащі, мабуть, іншого одягу для дощу не було в бідаки. Побіг звідти, наказав їхати до будинків, де викладачі Реального училища жили. Пан Капуста мене як побачив, то говорити спочатку не схотів.

— Пропоную вам узяти участь у знищенні забобонів і встановленні справедливості! — сказав йому, поки він не встиг двері зачинити.

— У чому? — питає він.

— У тому, щоб підтвердити важливість знань! — кажу урочисто.

— Ну, коли так.. — сумнівається він.

— Точно так! А ще ж утремо носа нахабному англійцю! — продовжую я зваблювати.

— Кому?

— Ну, тому Шерлоку Гольмцу.

— Господи, та наче подуріли усі з тим Гольмцом! — Капуста головою крутить від роздратування.

— Ну так, коли ще така знаменитість до Сум приїздила!

— Та зачекайте! Шерлок Гольмц не міг приїхати, — каже Капуста якусь нісенітницю.

— Як не міг? Приїхав і навіть кулю отримав! — нічого я не розумію.

— Не міг, бо Шерлок Гольмц — літературний персонаж! Вигадка письменника англійського, зараз згадаю його прізвище!.. — Капуста напружено думає. — Конан Дойл! Белетрист. Я його не читав, бо цікавлюся науковою літературою, а не бульварним чтивом.

— Зачекайте, хто, ви сказали, Шерлок Гольмц?

— Персонаж. Вигадка.

— Як вигадка? Та ось же книги про нього пишуть! — показую я книжку, яка в мене від кадетів залишилася.

— Ну, і про казкових героїв книжки пишуть. Про Котигорошка наприклад. Але це ж не значить, що він існує насправді й може містами їздити. Так і Шерлок Гольмц — вигадка У книзі, волею автора, він може приїхати до Сум, щось тут розслідувати, але насправді, в житті, — ні.

— Тоді хто це приїхав? — стою я ошелешено, тільки у голові в мене стукає.

— Не знаю. Пройдисвіт якийсь. Кілька років тому до Сум приїздила онука бухарського еміра, зчинила тут неабиякий ажіотаж Я казав, що емір ніколи б свою онуку саму не відправив, на Сході так не заведено, але ніхто мене і слухати не хотів. Її в найкращих будинках приймали, гроші позичали, а потім виявилося, що та онука — гречанка з Мелітополя, відома шахрайка.

— Матір Божа! — кажу я, хоч то гріх від хвилювання Діву Марію згадувати. — Я зараз! А ви, будь ласка, десь об одинадцятій приїздіть до кадетського корпусу! Ось вам рубль на візника.

Тільки мавпочку вашу візьміть.

— Її навіщо? — дивується Капуста.

— Вона нам допоможе. Дуже прошу. А я бананів куплю. Думаю, їй сподобається.

— Банани дорого коштують, — сумнівається Капуста.

— Та ваша вихованка зараз іще дорожча! Чекаю на вас, це дуже важливо! І ще, а чи є у вас якась книга, де б написано було, що Гольмц — то вигадка? Серйозна книга, який би усі повірили?

— Зараз у енциклопедії Брокгауза та Ефрона подивлюся! — побіг у будинок. Щось там шукав, повернувся з товстою книгою та журналом. — На жаль, у енциклопедії статті про Гольмца немає. Але є ось у журналі «Нива» стаття.

— Може, помиляєтеся ви щодо цього англійця? — хвилююся, бо не знаю, що і думати про це.

— Та який там він англієць? — сміється Капуста. — Моя жінка добре знає англійську. Вона заговорила до того Гольмца, а той нічого не зрозумів.

— О, це добре, тоді й жінку візьміть! Будь ласка!

Крикнув і вибіг, швиденько візником на поштамт, дав телеграму київському приставу Воронькові, моєму старому товаришеві з поліції. Далі побіг до «Гіперіону». Там ще досі поліція була, не хотіли мене всередину пускати, та добре, що Хомутинський саме вийшов.

— Миколо Ісидоровичу, будь ласка, допоможіть мені!

— У чому?

— Ви ж сумських банкірів знаєте?

— Звісно знаю, колеги ж!

— А не можете поспитати, чи не замовляв хтось із приїжджих у останні дні банківську скриньку?

— Та ну що ви, це ж банківська таємниця!

— Так ви ж про це не в газетах друкувати будете. І називати імен не потрібно, просто сам факт. Дуже треба.

— Але навіщо? Ви досі цією справою переймаєтеся? Але ж «Зірку Сходу» сьогодні буде знайдено! Пан Гольмц зранку це підтвердив!

— Та куди мені на «Зірку Сходу» замахуватися та з паном Гольмцом змагатися? — аж руками я махаю. — В мене тут своя невеличка справа. Але дуже для мене важлива.

— Ну добре, Іване Карповичу, поспитаю.

— Дуже вам вдячний, Миколо Ісидоровичу.

Тільки з ним поговорив, як бачу, граф біжить. Щасливий, наче вже десять тисяч у нього в кишені.

— Ви куди, Климентію Євграфовичу?

— У важливій справі! — каже Маєвський і ніс дере аж до неба.

— Та ви що? Знову на вокзал?

— Ні, до готелю.

— І що там?

— Не можу сказати, бо це таємниця, а я вмію їх зберігати!

— Речі пану Гольмцу збирати будете? — питаю і бачу, як у Маєвського нижня щелепа вниз пішла і очі вилізли ледь не на лоба.

— З-з-звідки ви знаєте? — аж

1 ... 77 78 79 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"