read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 76 77 78 ... 248
Перейти на сторінку:
рівень другого поверху, де розташований розкішний трикімнатний номер Гольмца, прицілився і двічі вистрелив, поранивши англійця. Після чого втік.

— Так поспішав, що он аж штани подер! — показували в натовпі на чорну смугу, що матлялася на суку дерева.

— Він живий? Живий? — кричав Маєвський.

— Та наче живий!

Поки в натовпі балакали про те, хто б це міг стріляти у славетною англійця і як таке могло статися у Сумах, де стріляли останній раз на таємній дуелі років двадцять тому, я підійшов ближче до дерева. Лізти на нього було зручно, гілки наче драбина. Так само було і злізати, а те, що стрілець подер одяг, свідчило — або поспішав, або був незграбний. Ну, і смуга тканини дивувала, блискуча, наче з фрака якогось. Хто це в такому по деревах лазить?

— Пропустіть! Пропустіть! — до готелю під’їхало авто.

— Це начальник корпусу! — одразу з’ясували в натовпі. До авто вивели Гольмца, живого, але дуже слабкого, його більше несли під руки, аніж сам ішов. Повезли до лікарні у супроводі кількох озброєних кадетів, бо поліцію вночі хіба добудишся. Поліція прибула лише за півгодини, коли вже головний натовп перейшов до лікарні. Туди і граф побіг, а я залишився біля готелю. Встиг відірвати шматочок смуги, що висіла на дереві. Десь я таку тканину вже бачив, аж на дотик вона була мені знайома.

— Іване Карповичу? — я озирнувся, а шматок устиг сховати.

— О, Миколо Ісидоровичу, — побачив Хомутинського, який буз розгублений і виснажений.

— Та що ж це таке робиться, Іване Карповичу? Мало того, що викрали діамант, скандал на всю імперію, так тепер і стріляли у славетного англійського сищика! Це ж взагалі на всю Європу ганьба!

І де, в тихих, провінційних Сумах. Куди котиться світ? — зітхнув він.

— А що там із Гольмцом? Живий?

— Живий. Але поранений серйозно. Лікарі кажуть, що аби куля пішла на сантиметр убік, то був би мертвий. Поруч із серцем пройшла.

— Він сам що розповідає?

— Встиг сказати, що почув, як у вікно щось стукнуло. Мабуть, камінець. Він підійшов подивитися, а тут постріли. Хтось не хоче, щоб діамант знайшли, то заради цього пішов на такий зухвалий злочин. Але це не завадить великому сищику.

— Ви думаєте, що Гольмц таки знайде діамант? — прикушую я губу і сам на себе дратуюся, бо заздрю. Як хлопча дурнувате.

— Так. Він сказав, що вранці обов’язково вкаже, де діамант, — впевнено каже Хомутинський. — Прикажчик Павла Івановича Харитоненка поїхав до банку. Я наказав відчинити серед ночі, щоб видати необхідну суму.

— А чому він зараз сказати не може, чому до ранку тягне?

— Каже, що не встиг додумати все, що збирався. Але до ранку обіцяє обов’язково розкрити викрадення «Зірки Сходу».

— Йому хоч знову не завадять?

— Ні. У лікарні його охороняють двоє поліцейських і четверо кадетів зі зброєю. Вікно шафою затулили. Він у безпеці. Але така ганьба оце все, що сталося! Запросили людину і не вберегли. Жах!

— А як цей Гольмц узагалі погодився сюди їхати?

— Та як, він був проїздом у Харкові, почув про нашу біду і звернувся телеграмою з пропозицією допомогти. Місцеві поліцмейстер з начальником корпусу сумнівалися, але племінник полковника виявився палким прихильником Гольмца, як і мій Боря, то переконав, що таким збігом обставин треба обов’язково скористатися. Ми запропонували йому триста рублів гонорару, щоб просто вивчив справу. Зовсім небагато, з огляду на його славу по всьому світі, але він погодився. Сказав, що його більше цікавлять таємниці, аніж гроші.

Я тільки головою кручу. Триста з банку взяв, сто з Маєвського, може, ще когось потрусив, завтра ще десять тисяч від Харитоненка отримає, і гроші його не цікавлять! Ну дива! Безсрібник знайшовся!

— Звісно, якщо діамант буде знайдено, ми заплатимо ще і від банку нагороду, бо це ж врятує нас від великих витрат на покриття страхового випадку, — додає Хомутинський, наче думки мої читав. — Піду трохи посплю. Ніг під собою не відчуваю, а завтра важливий день.

Він пішов у готель, той самий «Гіперіон», а я до лікарні. Коли назустріч Маєвський біжить. Аж сяє від щастя.

— Графе, ви куди?

— За особистим дорученням пана Гольмца! — гордо відповідає мені Маєвський і навіть не зупиняється. Доводиться мені за ним бігти.

— А що за доручення?

— Це цілковита таємниця!

— Графе, невже ви мені не довіряєте? — дивуюся я, а сам же бачу, що Маєвський аж трясеться, так хоче мені розповісти, що йому доручено зробити.

— Ну, добре, Іване Карповичу, я скажу, та тільки це мусить залишитися між нами! — каже він, зупиняється і дивиться мені в очі строго.

— Так точно! Це вже не звольте хвилюватися! — я вдаю дурня. Коли в конторі служив, так це часто доводилося робити, то й виходило легко. А зараз звичку втратив, так-сяк зобразив.

— Пан Гольмц доручив мені дізнатися, коли прибуває ранковий потяг із Харкова.

— А навіщо це йому?

— Каже, що чекає на важливого листа.

— У справі?

— Мабуть. А тепер вибачте, я поспішаю, — і побіг. Чого бігти, спитай у місцевих, вони знають. Але граф не з тих, хто спочатку думає, а потім робить. То помчав. До вокзалу не дуже близько, але де серед ночі візника візьмеш? Треба пішки.

Я прийшов до шпиталю, знайшов лавку неподалік і всівся. Натовп поступово розходився, скоро залишилися тільки два поліцейських на вході до земської лікарні. Кадети, мабуть, усередині чергували. Побачив, як приторохтіла машина начальника корпусу. З неї якась жінка вийшла, у якій я впізнав Ксенію Дмитрівну Пяльцеву. Співачка приїхала провідати пораненого англійця. Коли виходила, я її перестрів і спитав про банан.

— Який банан? — здивувалася вона.

— Що у шухлядці був, поруч із діамантом.

— А, він теж зник... — вона б, може, ще щось розповіла, але тут вибіг її імпресаріо, пан Пфальц.

— Ану пішов звідси! — гримнув гнівно, але тримався на відстані, запам’ятав мене.

Я відійшов, щоб скандалу не робити. Тільки Ксенія Дмитрівна поїхали, як прибіг захеканий Маєвський. Від нього я дізнався, що потяг із Харкова прибуде об одинадцятій. Граф побіг доповісти про це англійцю. Коли вийшов із лікарні, то розповів, що Гольмц притомний, тримається добре, дізнався про потяг і влігся спати.

— І що, завтра діамант знайде чи ні?

1 ... 76 77 78 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"