Читати книгу - "Останній дон"

Данте і Піппі перезирнулись, утішено осміхаючись. Данте схилив чоло і завдяки ренесансному капелюхові скидався тепер на пронозливу білочку.

— Ви повернете мені гроші готівкою? — запитав він.

— Не зовсім,— відповів Великий Тім. — Я їх відшкодую через інші оборудки. Ти просто не вкладатимеш десять мільйонів.

— Ви підплачуєте гравців? — запитав Данте.

— Він не може, — втрутився Піппі. — Вони й так чимало заробляють. Мабуть, спортивних адміністраторів.

Але тепер Тім аж пашів завзяттям:

— Сказати я вам не можу, але справа абсолютно надійна. І не трусіться за гроші, думайте про славу. Це буде найбільше ошуканство в історії спорту.

— Звичайно, вони запакують нас до в'язниці, — виснував Данте.

— Таж це добре, що я вам нічого не розказую, — переконував Великий Тім. — Я піду до в'язниці, а ви, хлопці, ні. А мої правники тямущі, і я маю численні зв'язки.

— Ми вже далеко заплили? — вперше за весь час порушив Данте сценарій Піппі.

— Так, але, як на мене, якщо ми поговоримо трохи довше, Тім розповість нам, — відповів Піппі.

— Сучий Тім, — з насолодою протяг Данте. — Тіме, ти чув чи ні? Тепер я хочу почути, як працює твоє підтасування, і щоб мені жодних вигадок. — У Дантовому голосі було стільки зневаги, що обличчя Великого Тіма почервоніло.

— Ти, недоробку, — промовив Великий Тім, — невже ти гадаєш, що можеш образити мене? Невже ти гадаєш, що маєш більше духу, ніж ФБР та фінансова інспекція, ніж найгрізніший лихвар на Західному узбережжі? Та я насеру в твого капелюха.

Данте відхилився на бильце й постукав у перегородку. Через кілька секунд, два похмурі здоровила відчинили двері й стали на варті. Великий Тім підвівся і, махнувши величезною рукою, поскидав геть усе зі столу. Пляшки, відеречко з кригою і таця зі склянками посипались на підлогу.

— Ні, Тіме, послухай, — закричав Піппі, прагнучи вберегти людину від непотрібних страждань. Крім того, він не хотів бути стрільцем, бо ж розроблений план був інакший. Але Великий Тім сунув до дверей, ладний зчинити бійку.

Аж тут Данте прослизнув попід Тімові руки і притуливсь до того величезного тіла. Притьмом відскочив, і Великий Тім опустивсь навколішки, дивитись на нього було страшно. Права половина сорочки сповзла вбік, проте з діри виступали не волохаті груди, а широка кривава пляма, звідки цебеніла кров, заливши половину столу. В руках Данте був ніж, темна кров замастила його широке лезо до самого руків'я.

— Посадіть його, — звелів Данте охоронцям, а потім стягнув зі столу скатертину, аби заткнути Тімову рану. Тім був майже непритомний від удару.

— Треба було почекати, — мовив Піппі.

— Ні, — не погодився Данте. Це впертий чоловік, і тепер ми побачимо, наскільки тієї впертості вистачить.

— Піду приготую все на палубі, — сказав Піппі, не бажаючи бачити, що станеться далі. Піппі ніколи не завдавав тортур: адже нема таких і справді важливих таємниць, які виправдовували б такі дії. Вбиваючи людину, ти просто розлучаєш її з цим світом, щоб вона більше не могла заподіяти тобі зла.

На палубі Піппі побачив, що двоє його людей уже все підготували. Залізна клітка вже висіла на гачку, металеві штаби закривали її з усіх боків. Палуба була вкрита целофановою плівкою. Піппі відчув солоний морський дух, побачив, як виблискує червінню тихий нічний океан. Яхта сповільнила хід і невдовзі зупинилася.

Піппі милувався океаном з добру чверть години, заки з'явились, несучи Тімове тіло, чоловіки, що стояли на варті під дверима. То було таке страшне видовище, що Піппі відвернув очі. Тепер усі четверо помагачів запхали тіло Великого Тіма в клітку й опустили її над водою. Один з них так відрегулював штаби, щоб морські жителі могли вільно запливати всередину й живитися трупом. Потім відчепили гак, і клітка занурилась у воду. Не встигне зійти сонце, як від Великого Тіма зостанеться тільки кістяк, довіку прикутий кліткою до океанського дна.

Данте теж вийшов на палубу. Він, певне, вже прийняв душ, перемінив одяг. Волосся під ренесансним капелюхом було прилизане й мокре. Ніде ані сліду крові.

— Отже, тепер він дістав своє «причастя», — сказав Данте. — Чом ви мене не зачекали?

— А він заговорив? — спитав Піппі.

— Звісно, — кивнув головою Данте. — Секрет тут і справді невеликий. Але Тім, щоправда, був лайном до самої смерті.

Наступного дня Піппі вилетів на Схід, аби дати докладний звіт донові й Джорджіо.

— Великий Тім був просто безумець, — розказував Піппі. — Він підкупив чоловіка, що поставляє харчі та напої командам під час ігор. Вони намірялись додавати певні препарати, щоб команда, проти якої вони ставлять, слабшала під час матчу. Та якби навіть глядачі нічого не бачили, це зразу помітили б тренери та гравці і, звісно, агенти ФБР. Дядьку, ви мали слушність, скандал, напевне, поховав би нашу програму назавжди.

— Він що, недоумок? — запитав Джорджіо.

— Думаю, він хотів прославитись, — відповів Піппі. — Багатства йому не досить.

— А хтось іще причетний до цього задуму? — запитав дон.

— Якщо вони не матимуть жодних вісток від Конокрада, то злякаються, — запевнив Піппі.

— Авжеж, — потвердив Джорджіо.

— Чудово, — протяг дон. — А мій небіж добре виконав цю роботу?

Дон спитав начебто мимохідь, але Піппі знав його досить добре й зрозумів, що це вкрай важливе запитання. Він відповідав якомога обережніше, але з певною метою:

— Я казав йому не надягати капелюха під час цієї операції в Лас-Вегасі і Лос-Анджелесі, а він однаково надягав. Крім того, він не дотримувався плану операції. Ми могли б дізнатися про все, побалакавши трохи довше, але Данте жадав крові. Він порізав того чолов'ягу на шматки. Відтяв йому члена, яйця та груди. В цьому не було жодної потреби. Тішився своєю роботою, а це дуже небезпечно для «родини». Хтось і справді має поговорити з ним.

— Напевне, ти, — сказав Джорджіо донові, — мене він не послухає.

Дон Доменіко надовго замислився й нарешті проказав:

— Він іще молодий, він переросте ці дурниці.

Піппі збагнув, що дон нічого не робитиме, тож узяв і розповів про брутальну поведінку Данте з кінозіркою напередодні операції. Він бачив, як здригнувся дон і