Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Не розумію про що ти. — сухо сказала вона.

Я відвів погляд в бік, не в змозі витримати брехню, яка вилетіла з її рота.

В гру грають двоє.

— Я знаю про те, що ти причетна до викриття договору, який я уклав з Алісою. — твердо сказав я. — Заперечення марні! — перебив я, коли вона спробувала відкрити рота. — В мене є все. Твій друг зізнався, що ти йому продала новину, запевнивши, що вона дорогоцінна. Не сумніваюсь, що вона була такою. Але дивно, що ти не залишила її собі. Ти ж майстер по сенсаційних статтях! Ах! — я клацнув пальцями. — Я забув, що ти опустилась до низького рівня брехухи, яка за неприязню нічого не бачить.

— Як ти дізнався?.. — наприкінці її голос зірвався.

Я приклацнув язиком та нахилився до неї.

— Хороші зв’язки і нюх на таких, як ви. Твій товариш вже поплатився своєю кар’єрою і, напевно, вже десь підмітає під’їзди. Адже з його рекомендаціями, його навіть в найгіршу редакцію не візьмуть.

— Чого ти хочеш? — напруженим голосом спитала вона, опустивши голову вниз.

Я плеснув у долоні.

— Думав, що ти вже не спитаєш. — пробурмотів я.

У голові крутились різні думки щодо цього. Але я вирішив зупинитись на банальному. Я вже не такий жорстокий.

Вона підвела на мене очі, і в них дуже добре було видно напруженість.

— Ти поїдеш з міста. — твердо сказав я. — Забудеш сюди дорогу.

Її брови здивовано скакнули вгору.

— Причина чому я повинна тебе послухати?

— В мене є багато чого, що я можу використати проти тебе. — просто відповів я. — Варто тільки згадати, як ти ушивалась біля мого кабінету. Вже тягне на статтю про нанесення шкоди, або крадіжки. Лев залюбки мені допоможе це все смачно прикрасити. То яка твоя відповідь?

— Ну ти й гівнюк!

Вона хаотична похитала головою. Було приємно бачити її у розбитому спустошеному стані, але мені потрібно рухатись далі.

— Я гірше.

Я підвівся зі свого місця, залишаючи її у вітальні. Але потім зупинився, глянув через плече та хмикнув.

— Можеш не проводжати. Вихід знайду сам. І сподіваюсь, ти покинеш місто до кінця тижня.

Вона підняла на мене свій розгніваний погляд.

— Не хвилюйся, я залишу і тебе, і її. Але сумніваюсь, що вона пробачить тобі!

— Це вже не тобі вирішувати. — буркнув я. — Маю надію, що це наша остання зустріч.

— Ти зробив все, щоб вона була останньою, і я ніколи… — вона нервово видихнула. — Не хочу бачити твого обличчя. А тепер забирайся з моєї квартири!

Я вийшов за двері, і встиг почути як далі послідував глухий звук удару у двері. Швидко спускаючись сходами, я набрав Влада.

— То як там? Мені варто жалкувати, що я пропустив шоу? — спитав він.

Я хмикнув.

— Це було шоу для мене. І воно було вартим уваги.

Я вийшов з під’їзду не оглядаючись, і попрямував до чорного мерседеса, який взяв.

— Ти розповів їй все?

— Вона зараз скоріш за все збирає свої манатки. На неї чекає довга подорож якомога далі звідси.

Послідувала тиша, і знав, що зараз він обдумує мої слова.

— Що робитимеш далі? — поцікавився він.

— Повертатиму Алісу, — напружено сказав я.

Від однієї думки, що я її зараз побачу в мене стискалося в грудях, а серце пришвидшувало удари. Я так хотів її побачити, доторкнутись.

Почувши позаду шум, я зупинився та нахмурився. Обернувшись, подивився по сторонах, але нічого не побачив. Потім пішов та ковзнув на водійське сидіння.

— Це правильне рішення. Вона хороша, і не винна, що ти такий придурок.

— В тебе немає зараз чим зайнятись? — роздратовано спитав я.

— Нам ніби вдалось втримати фірму на плаву, тож думаю, я заслужив на відпочинок. — відповів він.

— То ним і займайся!

Я вимкнув дзвінок, але встиг почути його сміх. За останній тиждень ми проробили велику роботу, та зуміли якимось чином зберегти більшу половину угод. Без збитків не обійшлось, але це зараз не важливо.

Завівши двигун, я не довго думаючи поїхав у напрямку де живе Аліса. Я не знав, що їй казатиму, і чи вона захоче мене слухати.

 Я готовий стояти перед нею та просити про прощення. Адже знаю, що я сильно облажався.

 І якщо вона попросить, я покладу світ до її ніг…