Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

зап’ястку — уже майже полудень.

Тру очі, намагаючись зрозуміти, звідки лунає плюскіт води.

Враження таке, що з ванної, суміжної з нашою спальнею. Двері її

зачинені. Енді що, у душі? Якщо це справді так, мені випала нагода

вибратися звідси, тільки часу обмаль.

Телефон лежить на столику обіч ліжка. Я хапаю його, моє перше

поривання — зателефонувати до поліції й розповісти, що мені заподіяв

Енді. Але ні, із цим доведеться зачекати. Зачекати, поки я не опинюся

подалі від нього.

Ти ба, у телефоні в мене, виявляється, ціла купа повідомлень від

Енді. Либонь, саме звук чергового вхідного повідомлення мене

розбудив. Я передивляюся їх, спантеличено насупившись.

З тобою все гаразд?

Ти сьогодні вранці поводилася якось дивно. Будь ласка, зателефонуй мені, я маю

пересвідчитися, що з тобою все гаразд.

Ніно, чи з тобою все гаразд? Я зараз їду на зустріч, але відпишися, будь ласка, що ти в

нормі.

Як ви із Сісі? Будь ласка, зателефонуй чи напиши мені.

Останнє повідомлення привертає мою увагу. Сесілія. Я не бачила її

вже два дні. Раніше я жодного дня не проводила окремо від неї. Я

навіть на медовий місяць не поїхала, бо не хотіла з нею розлучатися.

Де вона?

Урешті-решт, Енді не залишив би мене на самоті з дочкою, якщо я

спала. Адже не залишив би?

Дивлюся на зачинені двері ванної кімнати. Хто там, усередині? Я

припустила була, що то Енді, але цього не може бути. Він же надсилав

ті свої повідомлення з роботи! Чи це я сама випадково забула

закрутити кран? Можливо, я прокидалася, ходила в туалет і забула

вимкнути воду? Зважаючи на те, у якому я була стані, це більш ніж

імовірно.

Скидаю ковдру. Руки мої дуже бліді, ще й трусяться. Намагаюся

звестися, але це виявляється з біса важко. Хай навіть я попила й

перепочила, почуваюся досі просто жахливо. Доводиться триматися за

ліжко, щоб зіп’ястися на ноги. Не впевнена, що мені стане сил

дістатися ванної кімнати.

Глибоко вдихаю, сковтуючи хвилю нудоти, яка підступає до горла, і

намагаюся рухатися якомога повільніше. І все одно, здолавши

приблизно дві третини шляху, падаю навколішки, бо ноги

підтинаються. Боже милий, що це зі мною?

Але мені треба дізнатися, що це за звук. Чому у ванній ллється вода?

Тепер, коли я ближче до дверей, то бачу, що там, усередині, ввімкнене

світло. Хто зараз там? Хто в моїй ванній?!

Решту шляху я долаю поповзом. Коли нарешті дістаюся до ванної, то

тягнуся до ручки і, навалившись на двері, прочиняю їх.

Те видовище, яке мені відкривається, я не забуду до скону.

Сісі. Вона лежить у ванні. Очі заплющені. Дівчинка спирається

спинкою на бортик. А ванна швидко наповнюється водою, вона вже

сягає плечей Сісі. Ще хвилина чи дві — і моє дитя опиниться під

водою.

— Сесіліє… — видихаю я.

Вона нічого не каже. Не плаче, не кличе мене. Лишень ледь тріпотять

повіки.

Я маю її врятувати. Треба вимкнути воду, витягти її з ванної. Але я не

здатна примусити себе зіп’ястися на ноги, кожен рух дається так

важко, наче я загрузла в мелясі. Та все одно мені треба її врятувати. Я

врятую доньку, хай навіть це коштуватиме мені всіх моїх сил. Хай

навіть це мене вб’є.

Повзу до ванни. У голові в мене так паморочиться, що я не знаю, чи

не знепритомнію наступної миті. Але непритомніти не можна. Я

потрібна своїй донечці.

«Я вже йду, Сісі. Тримайся. Тримайся, будь ласка».

Коли пальці мої торкаються порцеляни ванної, я мало не плачу від

полегшення. Вода вже майже сягає доньчиного підборіддя. Я

намагаюсь дотягнутися до крана, аж раптом чийсь різкий голос

змушує мої пальці завмерти.

— Не рухайтеся, місис Вінчестер.

Але я все одно тягнуся до крана. Ніхто не завадить мені врятувати

донечку. Мені вдається вимкнути воду, але, перш ніж я встигаю

зробити ще бодай щось, сильні руки хапають мене за зап’ястки, змушуючи підвестися. Наче крізь габу я бачу чоловіка в однострої, який витягає Сесілію з ванни.

— Що ви робите? — намагаюся спитати я, але язик мені

заплітається.

Чоловік, який урятував Сесілію, не звертає уваги на моє запитання.

Чую інший голос:

— Вона жива, але, схоже, її приспали.

— Так… — бурмочу я. — Приспали.

Вони