Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

40.1

Лєра.

Я ніби нежива. Зовсім. Після шикарного виступу Буріна так трусити почало, що дівчатам довелося мене відпоювати якимось заспокійливим. У житті нічого такого не пила, а Міла з Ксаною влили в мене, здається, кінську дозу. Добре ще, що я з ними працюю, бо взагалі не уявляю, що б зі мною було.

Шалава? Я? Ось чому, за що мені це вічно, з самого дитинства? Скільки дівчат тут працює, - і нічого, за деякими з танцівниць, он їх хлопці нормально собі заїжджають, хоча вони взагалі майже роздягнуті! А я… Ну що я такого зробила? Коротке плаття одягла? Ну - так, може і справді короткувате, може, і дуже яскраве, - але щоб так ...

- Забий! - Міла грізно підібгала губи. - Цей ідіот взагалі тебе не вартий. Нехай котиться на всі чотири боки! А ми тобі когось адекватного знайдемо!

А це вона навіть не чула, що він мені сказав... Ну, - чим я в житті завинила, що зі мною завжди все так? А?

Гаразд. Не думатиму більше. Взагалі. Ні про що. Є робота, - і все, просто працюватиму. Збиралася взагалі про особисте життя не думати, - от і не буду. Може, мені взагалі на роду написано все життя на таких ось козлів попадати, - карма, може, в мене така! Чи я в минулому житті сама таким чоловіком була, і ось за це мене тепер і карають? Ну, краще взагалі бути однією, ніж так…

Усміхаюся гумовою усмішкою, допомагаю відвідувачам пройти до їхніх місць. Чемно цікавлюся, що їм потрібно і обіцяю надіслати офіціантку. Усе. Головне – пережити цей день. І завтра. І ще один. І просто не давати змоги відчути власні почуття. А там… Колись пройде. Адже все проходить, хіба не так?

- Ти як, жива? - А я навіть не помітила, як зміна закінчилася. Начебто тільки прокинулася, дивлюся на спорожнілі столики та кабінки. Так, забористе заспокійливе, нічого не скажеш. Взагалі на робота перетворює. Потрібно обов'язково взяти собі на ранок. Бо, боюся, до занять завтра не доповзу...

- Жива, - навіть не можу посміхнутися, м'язи начебто паралізувало. Нічого, головне, що мозок працює. Так, це зараз - найголовніше!

- Лер, може, все-таки, - сьогодні до нас? Не хочу я тебе відпускати у такому стані! - Ксана легенько пригортає мене за плечі. Хочеться уткнутися в її плече і розплакатися, зовсім, як у дитинстві. Але не можу, - зовсім нема сліз. Загалом нічого немає.

- Ні, дівчата, дякую, - я тільки хитаю головою. - Я вже потім переїду.

- Як хочеш. Але на таксі їдемо разом! Навіть і не сперечайся!

- На таксі? - Ксана надує губи. – А чому не на твоїй новенькій машинці?

- Краще мовчи про це, - Міла одразу насуплюється. – Взагалі!

- Як скажеш, - здається, дівчата дуже добре один одного розуміють. Зате з ними мені пощастило, з роботою, - чого ж мені ще? Потрібно радіти з того, що є! І не паритися!

- Ходімо, - взявши мене під руки, дівчатка акуратно підштовхують до виходу. - Все буде добре, - шепочуть мені в обидва вуха.

Так само байдуже заходжу в кімнату. Рімма знову прикидається, що спить. Ну і чорт із нею.

- Можеш порадіти, - не стримуюсь я. - З Буріним ми більше не побачимось! Тож мачо абсолютно вільний!

- А я тобі казала! - тут же оживає "спляча" Рімма. - Що, як завжди, - трахнув і покинув?

Як же дехто вміє порадіти чужому горю! Навіть блиск у очах з'явився! Зате голосок як співчуває! Сама доброта просто!

Зате я одразу відрубаюся, варто лише торкнутися головою подушки. Втома та заспокійливе творять чудеса!

______________

Дівчата! Не забудьте підписатись на автора!!! Вже дууууже скоро буде новинка!!!!

Величезне спасибі вам за ваші лайки та підтримку! Я просто неймовірно щаслива, що ця іторія вам подобається!!! Люблю вас! Ви най-найкращі!!!!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно