read-books.club » Детективи » Зерно правди 📚 - Українською

Читати книгу - "Зерно правди"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зерно правди" автора Зигмунт Мілошевський. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 76 77 78 ... 98
Перейти на сторінку:
Ну, бо цей автобус так довго їде. А так я могла би поїхати з Томеком на байдарки. Уже тепло, він обіцяв, що ми поїдемо по теплому.

Вероніка усміхнулася, але в душі її аж чорти брали. Доньчина прихильність до її нового чоловіка дратувала до неможливості. Від розповідей колег, які знайомили дітей з новими партнерами, їй аж волосся ставало сторч, а в неї все виглядало аж надто ідилічно. Та попри це її аж тіпало від Гелиних дифірамбів. Вероніка не розуміла, чому це так на неї впливає, доведеться поговорити із психологом. А може й ні, може, це тому, що вона досі його кохає, досі відчуває з ним зв’язок, а до Томека їй байдужісінько, вона ж бо знає, що все це показне, нещире, розраховане на те, аби втерти носа сивому гівнюкові. І раптом її донечка посеред цієї ідилії, у той час, як її мати досі не зазнала нормального оргазму в обіймах нового партнера, просто захоплена абсолютно чужим для неї чоловіком. Хай йому грець!

— От, що я тобі скажу, доню. Ти поїдеш, і гарненько розважишся, побачиш нові місця й викинеш таткові свого нового коника, як-от мені в понеділок, аби він розумів, що його донечка виросла. Та й для нього якась різноманітність, сидить, бідолаха, весь час в тому кабінеті, нудьгує, треба його трохи розворушити, га?

9

Поранена рука боліла нестерпно, біль розливався догори хвилями, наче дурний собацюра продовжував висіти, учепившись у долоню. Прокурор Теодор Шацький щиро сподівався, що на сьогодні найгірше минуло.

Сліди собачих пазурів привели їх до невеликої зали, схожої на ту, що біля семінарії, де почався їхній похід. Там були три саморобні клітки, трохи собачого лайна, море крові й труп Єжи Шиллера. Знахідку кожен сприйняв по-своєму: Дибус блювонув, вивертаючи назовні всю свою травну систему. Бася вимкнула ліхтарика, щоб нічого не бачити. Вільчур закурив сигарету. Шацький, відчуваючи неймовірну втому, викликану зниженням рівня адреналіну в крові, сів на одну із кліток і простягнув руку по сигарету. Вільчур послужливо відірвав фільтр і простягнув прокуророві запальничку. Спершу Шацький хотів відмовитися й попросити сигарету з фільтром, але махнув рукою й закурив. Дим угамував нудоту, яка підкочувала до горла, видмуханий крізь ніс, ненадовго заблокував нюхові рецептори, дозволяючи відпочити від трупного смороду. Щацький з подивом відзначив, що «Кемел» без фільтра смакує краще, ніж звичайний. Ба більше, узагалі смакує.

— Де ми зараз? — запитав ще й тому, щоб Дибус міг переключитися, бо Шацький не хотів бачити панічного страху, виразно помітного в очах хлопця.

Дибус витягнув карту, поцятковану різними кольорами й розіклав її біля прокурора.

— Саме в цьому місці я ніколи не був, дійшов сюди, — показав точку на карті поза міськими мурами, неподалік перетину Замкової й Староміської. Якраз недалеко від покинутої садиби. Наскільки пригадував Шацький, там була галявина.

— Там нічого немає, — сказав він.

— Тепер немає, — погодився Дибус. — Але раніше там був цілий район. Дерев’яні будинки, тому нічого й не залишилося. А це приміщення влаштував собі певне якийсь захланний купець, котрий вирішив, що грабіжники шукатимуть передусім під будинками багатіїв, а не під хатами бідноти на Підваллі.

— Треба перевірити, чи можна якось звідси дістатися до будиночка на Замковій, костьолу й дому Будника на Кафедральній. Мені здається, що ми встановили, яким чином тіла переміщалися з одного місця на друге.

— Ти впевнений? — Соберай трохи отямилася, але й досі була страшенно бліда.

— Мабуть, що так. Мені відучора не давала спокою одна деталь, а саме труп Ельжбети Будник. Під нігтями в неї був пісок, так жовтий морський пісок. Під час розтину я на це не звернув уваги, пояснив це собі тим, що їй, може, подобалося порпатися в землі, або що це пісок з місця злочину. Але нині вранці я перевірив біля кущів під синагогою, і в неї у садку. В обох місцях звичайна чорна земля.

— От тут — інша справа, — буркнув Вільчур, шкрябнувши по стіні, під нігтем залишилося трохи жовтуватого лесу.

— Точно, — Шацький подався в куток приміщення, подалі від трупа, щоб докурити сигарету.

Лише тоді зробив те, на що досі не міг наважитися. Глянув на труп Шиллера, присвітивши собі ліхтариком. Бізнесмена-патріота можна було впізнати лише тому, що його прикували до стіни досить високо, і собаки не зжерли йому обличчя. Решта, від грудної клітки вниз, була кривавим обрубком, Шацький не міг примусити себе здогадуватися, які саме частини тіла були порозкидані по долівці. Нехай цим займаються спеціалісти.

— Підемо вже? — тихо запитала Соберай.

— Ми однаково тут нічого не зробимо, — проскрипів, підводячись, Вільчур і зиркнув на годинника. Його знервованість і нетерплячість геть не підходили до звичайної незворушності. — Треба викликати спеціалістів, щоб прислали рефлектори, торбинки для речових доказів. Приміщення й усе довкола треба оглянути, гадаю, що тут буде й місце, куди потрапили Будник із дружиною, там повинні залишитися якісь сліди.

— Може, навіть більше, ніж нам здається, — Шацький повільно обернувся, освітлюючи приміщення. — Досі ми діяли на умовах, продиктованих убивцею, знаходили все прибране й спеціально приготоване для нас, а на це місце натрапили зарано.

— Чому?

— Оте клацання, яке ми чули, перш ніж на нас напали собаки, дивіться, на клітках є якийсь годинниковий механізм, він відкрив їх перед нашим приходом. Проте якби не хлопчина з геніальним музичним слухом, ми б сюди не прийшли. Собаки порозбігалися би підземеллями, ще трохи пожили, може, з’їли рештки Шиллера, може, їм вдалося би якось вийти з лабіринту, а ми знайшли би їх над Віслою і це була би ще одна загадка. А якби й не знайшли, нам напевне підказали би. Хай там як, ми напевне прийшли сюди зарано і це напевно суперечило планам убивці. Ми повинні цим скористатися і якомога швидше викликати техніків.

— І попередити їх, аби були обережними, — додала Соберай.

— Хе, я знав, що цей збоченець не сидів тут при свічці! — пролунало з бічного коридору, у якому непомітно зник Дибус. — Ходіть сюди, я знайшов акумулятор!

За цю тисячну частинку секунди, яка була потрібною, щоб поєднати факти, Шацькому аж розжарилися нейрони. Але Вільчур виявився швидшим за нього.

— Облиш! — надсадно загорлав поліцейський, Шацький ніколи не чув такого крику. Він закричав запізно.

Спочатку прокурор Теодор Шацький побачив білий спалах, потім пролунав вибух, а тоді ударна хвиля

1 ... 76 77 78 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зерно правди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зерно правди"