Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— До вечора маємо пройти якнайдалі, щоб заночувати в нормальній таверні, — промовила я. — Ти де нас покинеш, ельфійко? 

— А? Я в Середньому Місті, — відповіла вона вибравшись із роздумів про щось. — Мені в Нижчому Місті небезпечно через мої вуха. 

— Тут не люблять ельфійок? — запитала Діана. 

— Навпаки, — відповів Деян. — Їх тут дуже сильно люблять. Ельфійка не може завагітніти від представника іншої раси, а тому дуже цінується як рабиня чи працівниця борделю. 

— Припиніть, будь ласка, — понурившись промовила Люцетта, і я відчула як вона вперлася обличчям мені в потилицю. — Моя мама досі десь у рабстві. Я так і не знайшла її. 

— Вас розлучили? — запитав Ігор. 

— Коли я була ще малою, вона тихцем віддала мене якимось людям, а ті передали іншим, — сказала ельфійка. — Вона не хотіла, щоб я росла в такому місці, адже тоді я б теж була рабинею. Пізніше, вже в дорослому віці, я знайшла те місце, але її там на ту мить  вже не було. Сказали, що кудись продали. Вони й мене схопити хотіли, але я тоді найняла двох чоловіків в охорону, і мене захистили. 

— Якщо хочеш, я можу спробувати трішки допомогти, — неочікувано запропонував Деян. — В мене є один знайомий, що працює та живе поза законом, може він знає необхідних людей. Але шанси дуже малі, май на увазі. Можемо зайнятися цим в Середньому Місті, де я теж залишуся.

— Дякую, я буду рада будь-якій допомозі, — відповіла Люцетта. — Я вже багато років не маю якихось результатів, тому не плекаю марних сподівань.

Що ж, раніше я не задумувалася про работоргівлю, а тому мені це не здавалося чимось настільки поганим. Але тепер, коли відчула за спиною подих Люцетти, до якої ми вже почали звикати, я зрозуміла, що все дуже і дуже погано зі злочинним світом Євіанни. Сподіваюсь, що новий імператор це виправить. 

Ми йшли до самого вечора, проходячи таверну за таверною, що виглядали просто як якісь пристановища. Але вже коли почало заходити сонце, ми нарешті натрапили на щось, що можна було назвати справжньою таверною. Хоча це все ще не була навіть рівня якійсь корчмі з Об'єднаних Князівств. Місць, як і завжди, було мало, але ми змогли винайняти дві кімнати. Я з Ігорем та Люцеттою зайняли одну кімнату, а Діані та Деяну залишили іншу. Зовсім скоро вони попрощаються, а тому нехай проведуть як можна більше часу за приємною справою. Що правда, як виявилося, ліжка в таверні жахливо скрипіли, а стіни були тонкими. В той момент навіть в ельфійки вуха та щоки почервоніли. 

Перед сном я порозпитувала Люцетту про її життя. Як виявилося, в неї нікого не було, крім названих сестер, що теж були ельфійками. Але, судячи з усього почутого, вони не були дуже близькими, скоріше просто допомагали одна одній час від часу, якщо виникали проблеми.

Жила вона в різних тавернах Середнього Міста, ближче до Вищого. Музикантам завжди раді в тавернах, а тому там вона не тільки заробляла гроші, а і безплатно їла та спала. Непогане життя, якщо порівнювати з більшістю. Та врешті решт я ще встигла здивуватися тому, що їй було вже сорок п'ять років. Виглядала років на двадцять п'ять, але вже точно не на сорок. Але я вже забула коли востаннє бачила своє відображення, тому хто ж знає, можливо я і сама вже виглядала як стара жінка. У всякому випадку, волосся в мене і так було біле, наче суцільна сивина.

— Ельфійко, мужика тобі треба, якогось… мужнього, — промовила я хлопнувши її по плечу. 

Ми спали з нею на ліжку, а Ігор займав своє місце на підлозі, то ж нам було де розвернутися. 

— Ельфів у Євіанні мало, і більшість з них жінки, — відповіла вона. — Чоловікам з довгими вухами взагалі немає місця в Імперії. На роботу їх не беруть, часто намагаються вбити. А от жінкам завжди місце знайдеться, і як правило не вбивають, а лише ґвалтують. Тому така різниця.

— То знайди собі жінку, — промовила я. — Настільки знаю, таке висміюють та не приймають у бідних частинах міста, але от у Вищому я таких людей знаю.

— Я сама за себе боюся, а тут ще боятися за когось іншого? — промовила вона та повернулася до мене спиною. — Спати хочу.

— Самотність вбиває, Люцетто, — сказала я їй та накрила її плечі ковдрою. — Більше, ніж страх втратити когось.

Вона нічого не сказала у відповідь, але це і не було потрібне. Я знала, що вона погоджувалася із цими словами, але просто не могла себе пересилити. Бути не може, щоб для такої красуні не знайшлося пари. На худий кінець може собі знайти людину, хоча й потім залишиться вдовою через різницю в  протяжності життя.

Ех, занадто багато я останнім часом думала про її проблеми…