read-books.club » Детективи » Полювання на чорного дика 📚 - Українською

Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

282
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Полювання на чорного дика" автора Лариса Підгірна. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:
службу науку — так вважається. Але те, що Геббельс називає наукою, насправді є лише нікчемною пропагандою. Так само, як і підопічні науковці Геббельса — усього лиш людьми, яким поставлене конкретне завдання, часто під страхом смерті: довести вищість і виключність німецького народу. За цією логікою, якщо німецькі науковці спромоглися довести, що предки сучасних німців були кращі за інші раси, то це для усіх німців означає тільки одне: ми як їхні нащадки теж можемо претендувати на цю виключність і вищість!

Що й казати, така думка бадьорила і підіймала дух моєї бідної нації. Особливо коли з банальних виступів доктора Геббельса вона раптом переросла в державну ідеологію і була підтримана і схвалена самим рейхсканцлером!

— Гаразд, — кивнув головою Швед, — а де ж у всьому цьому конкретно ви, Вальтере? Ви усе розумієте, усе знаєте… то чому ви схилилися перед ідеологією нацистів? Чому погодилися з нею настільки, що сьогодні стоїте на її сторожі?

— Де в усьому цьому конкретно я? — тихо розсміявся Шелленберг. — Я спробую вам пояснити… Пояснити так, наче ви, Алексе, мій духівник. Бог бачить, так воно сьогодні і є… Я народився у Саарбрюкені, в сім’ї фабриканта роялів. Окрім мене, у родині було ще шестеро дітей. На початках наша сім’я не бідувала, роялі були затребуваним товаром у світських товариствах, мій батько торгував ними по усій Європі. Але згодом через війну ми опинилися у вкрай важкому матеріальному становищі. У батька перестали замовляти інструменти через те, що він німецької національності (так, Алексе, у ті повоєнні часи британці та французи — основні замовники фірми мого батька, почали ставитися до німців так само, як сьогодні ми до євреїв), до того ж ще й і самим німцям було не до музики. Про гідну освіту та роботу я міг забути. Грошей не вистачало навіть на їжу…

Все-таки диво сталося. Я вступив на медичний факультет і провчився, здобувши базову освіту, хоч потім за наполяганням батька вирішив зайнятися вивченням права. От тоді-то один із моїх викладачів з Боннського університету пояснив мені, що за нової ситуації в країні, якщо я, звісно, хочу рухатися вперед, а не підтертися своїм дипломом, найкраще буде мені вступити до лав НСДАП і СС. Так, Алексе, він пояснив мені, що це відкриє шлях до кар’єри. А я, зізнаюся, завжди мав чималі амбіції, хоч нацистська ідеологія і видавалася мені недолугою та навіть паскудною за своєю суттю. Пам’ятаю, як я публічно кепкував над Гітлером, Геббельсом та їхніми промовами, допоки не усвідомив: або одного разу за мої вислови мене порішать, або я емігрую з Німеччини і все життя буду «проклятим німаком» десь у Франції чи Англії, або ж я замовкну, прийму правила цієї гри, наступлю на горло власній пісні і стану у цій країні кимось. А тоді спробую щось змінити…

— Гм… — промовив Швед. — Паскудний вибір, Вальтере, який майже завжди є усього лиш замаскованою пасткою.

— Так, то був паскудний вибір, — погодився Шелленберг. — І так, то було питанням виживання, Алексе! Фізичного виживання мого і виживання моєї родини… І хоч я почувався таким собі німецьким Юдою, однак, подібно до тисяч інших прагматично мислячих німців, обрав третє.

Щойно рішення було прийнято, мене підхопила і понесла стрімка течія. Я іноді напівжартома роздумував над цим, Алексе: чи не був отой мій викладач із Боннського університету дияволом у людській подобі? Бо після нашої з ним розмови я почувався так, наче підписав угоду із самим дияволом, і той не збирається відступати від жодного її пункту, якщо так само пунктуальним буду і я…

Вже у найближчому майбутньому на мене чекали, як ви кажете, ще підступніші пастки. Так сталося, що мої доповіді на тему розвитку німецького законодавства одного разу привернули увагу Рейнхарда Гайдріха і він люб’язно запропонував мені роботу в своєму відомстві.

Далі щасливий випадок допоміг мені зблизитися із самим Гіммлером. Я врятував йому життя, смикнувши за руку, коли той необережно притулився в польоті до незамкнених дверцят літака. Це сталося випадково, але дуже посприяло зміцненню моїх позицій.

Зрештою, я там, де я зараз є… Але за цей час я не втратив глузд і здатність аналізувати. Як і раніше, я усвідомлюю, де знаходжуся і що несе із собою наш лідер… Але зараз у мене, оберштурмфюрера Вальтера Шелленберга, значно більше можливостей протистояти цьому, ніж у мене того, колишнього бідного студента з багатодітної саарбрюккенської родини. Ба більше, Алексе, у мене є однодумці. Люди, які мають ті ж погляди, що і я. Розумієте? Поважні військові при високих чинах. Нам не вистачає тільки одного: реальних зв’язків із британськими і французькими антигітлерівськими колами. Впливовими людьми, які можуть підтримати нас і допомогти. Якого дідька, ви думаєте, я спілкуюся з фрау Шанель?

Марко якусь мить мовчав. Потім важко видихнув.

— Друже мій, поки ви говорили, я і справді почувався пастором, що приймає сповідь… Не знаю, чим заслужив таку довіру, Вальтере. У будь-якому разі ви дуже ризикуєте, подаючи себе, страшно вимовити у цьому місці, мало не керівником антигітлерівського заколоту…

Шелленберг сумно усміхнувся.

— Патріотом своєї стражденної нації, Алексе.

— І ви хочете…

— Ми хочемо повалити владу Гітлера. Але усвідомлюємо, що без міжнародної підтримки усе це може виявитися пшиком, якщо нас не підтримають братні Англія та Франція… Доки не пізно.

— Не пізно що, Вальтере?

— Поки ваші лідери Чемберлен та Деладьє спочивають на лаврах миротворців, Гітлер давно веде перемовини зі Сталіним. Був потрібен тільки слушний момент… Сподіваюся, ваша журналістська логіка працює добре, Алексе?

— Так, я розумію, про що ви.

— Зізнаюся відверто, — продовжував Вальтер, — увесь цей час я і так робив усе, що міг… Навіть отого недолугого Бенеша задіяв.

Марко відчув, як йому пересихає у горлі. Здивовано подивився на Шелленберга.

— Бенеша? Він, по-моєму, вже давно не гравець…

— Не гравець, але, як у вас в Англії кажуть, навіщо гавкати самому, якщо у тебе є собака? Слухайте, Алексе, я скажу вам ще дещо… В архівах Абвера з якихось там років зберігалися цікаві матеріали стосовно співпраці одного совєцького маршала з німецькою оборонкою. Тухачевський. Чули, мабуть, про такого?

— Маршал Тухачевський… Щось знайоме… — повторив Марко. — Так, здається, його розстріляли як зрадника і ворога народу. Свої ж… рік тому, якщо не помиляюся.

— Саме так… Цей маршал Тухачевський, — продовжував Шелленберг, — був однією з найкращих «консерв» Гайдріха. Нам довелося пожертвувати цим конем, який ходив по шахівниці саме так, як нам було треба, — продовжив Шелленберг. — У документах, про які я веду мову, нічого серйозного насправді не було, якщо,

1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на чорного дика», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полювання на чорного дика"