Читати книгу - "Фауст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жертв упало тут немало,
Ніччю — крики, зойки, шквал…
Море полум'ям хитало…
Вранці глянь — готов канал.
Ох, безбожник він, завида,
Вже й на наше зазіха…
Од непевного сусіда
Недалеко до гріха.
Філемон
Він же нас до себе кличе:
Скільки хоч землі бери!
Бавкіда
Бійся моря, чоловіче,
І не кидайся гори!
Філемон
Ну, ходімо до каплиці,
Поки захід не погас,
Подзвонити, помолиться —
Бог старий не зрадить нас!
Палац
Просторий розкішний сад, широкий, рівно виведений канал.
Фауст, старий, аж древній, ходить, думає.
Баштовий Лінкей[113]
(в рупор)
Сідає сонце; до причалу
Човнів несеться батова:
Останнім жваво до каналу
Байдак великий заплива.
Не гнуться щогли в нім добротні,
Грайливо мають прапорці,
На нім досвідчені й зальотні
Щасливо маються плавці.
На дюні дзвонить дзвін.
Фауст
(жахається)
Проклятий дзвін! Він невлічимо,
Мов зрадний стріл, у серце б'є!
Усе моє перед очима,
А за плечима б то чиє?
Бринить у нім злорадність хижа,
Що всякій владі межі є:
Отой липняк, та вбога хижа,
Та церківця — то не моє…
Радніший я туди податься,
Та грізно тінь чужа встає;
То сіль в очу, то скабка в п'ятці,
Що всі відрадощі псує!
Баштовий
(як вище)
З вечірнім вітром прудко як
Летить процвітаний байдак,
Хоч наладований з верхом
Всіляким скарбом і добром!
Процвітаний байдак, наладований ущерть чужоземними виробами.
Мефістофель, Троє Дужих.[114]
Хор
Вернули ми,
Та ще й з добром…
Вельможний пане,
Б'єм чолом!
(Виходять на берег, вивантажують добро).
Мефістофель
Вернули ми не порожнем
І похвали од пана ждем.
Ми звідси два судна взяли —
Сюди аж двадцять привели.
Що нам доводилось долать,
Нехай посвідчить наша кладь.
На вольнім морі — вольний дух,
Гляди навкруг, не будь лінюх!
Бери, не гребуй, все одно,
Чи рибу вгледиш, чи судно!
Вдалося третє підчепить —
Четверте легше захопить,
А п'яте й одсічі не дасть —
У кого сила, в того власть!
Важливо — що, байдуже — як…
У мореплавстві я мастак:
Війна, торгівля і розбій —
Одно сукно, троякий крій.
Троє Дужих
Хвали нема!
Нема хвали!
Немов сміття
Ми привезли.
Чогось нахмурив
Пан лице:
Не до душі
Йому все це.
Мефістофель
Ніхто платні
Більш не чекай!
Уже ж ви всі
Взяли свій пай.
Троє
Та то бридня!
Попросим — дасть.
Усім належить
Рівна часть.
Мефістофель
Знесіть спочатку
В погреби
Усі коштовнії
Скарби.
Огляне він
Усе пильніш
І порахує
Все точніш —
Не пожалкує
Він і сам,
Дасть учту пишну
Морякам.
Я завтра всяких птиць побачу,
Усіх обмислю, всім оддячу.
Вантаж відносять.
(До Фауста).
Не зсуплюй брів, не хмур чола,
Прекрасно йдуть твої діла.
Усе ти мудрістю скорив
І землю з морем помирив —
Охоче море од землі
Плавкі приймає кораблі.
Тут у палаці ти сидиш
І цілий світ в руках держиш;
Тут, де була лиш гола рінь,
Звели ми перший наш курінь;
Де ми прорили перший рів,
Тепер простір для веслярів…
І землю й море повнить слух
Твоїх трудів, твоїх заслуг.
І нині тут…
Фауст
Прокляте тут!. —
Мені отрута із отрут.
У серце наче колька коле,
Скажу бувалому тобі:
Бодай не знать того ніколи!
І гріх, і сором, далебі!
Коли вже тих старих посяду
І сам осяду між лип'я?
Воно чуже — і світовладу
Від того ніби трачу я.
Коли вже там поставлю вежу
І все побачу, все простежу,
Окину зором широчінь
Трудом набутих володінь,
І подивлюся, як навкруг
Прекрасно творить людський дух,
І ради мудрої додам
На поміч сміливим трудам.
Отак-то муки перенось,
Коли в багатстві брак чогось.
І дзвону гук, і запах лип —
Мені мов церква, цвинтар, гріб…
Невже всесильну волю тут
Оцей пісок заб'є до пут?
О, як те збути, як забути?
Почую дзвін — я лютий, лютий!
Мефістофель
Так, через прикрощі оті
Смаку не чуєш у житті.
Огидний, що й казать, той дзвін,
Шляхетне вухо ріже він.
Отой ненавидний бов-лив
Все небо жовчю мов залив
І від хрестин до похорон
Тобі ясує свій закон,
Немовбито між «бов» і «лив»
Ти і не жив, а тільки снив.
Фауст
Непослушенство й перекір
Мені струїли владу й мир;
Тут увірветься під кінець
І справедливості терпець.
Мефістофель
Чого ж тобі на них дивиться?
Вели сюди переселиться!
Фауст
Жени їх звідти, хай їм грець!
І тут їм добре буде житься —
Я дам прегарний хуторець.
Мефістофель
Та ми їх миттю переселим
І схаменутись не дамо,
І в новім селищі веселім
Старе забудеться само.
(Свиснув).
Приходять Троє Дужих.
Ходімо виконать наказ,
А завтра буде свято в нас!
Троє
Сьогодні пан не був ласкав,
Коли б хоч завтра бенкет дав.
Мефістофель
(до глядачів)
Ну що ж, не перший цей дідок:
І в Навуфея був садок. (Царств. І, 21)
Глупа ніч
Лінкей-баштовий
(співає, чатуючи)
Стою я на вежі
Немало вже літ,
В прекраснім безмежжі
Я бачу весь світ.
Поля неозорі,
І темні ліси,
І місяць, і зорі —
Все повне краси.
Скрізь вічні оздоби,
Скрізь вічне буття,
А в нім до вподоби
І власне життя.
Чи світле, чи хмарне
Було воно там,
Здавалося гарне
Щасливим очам.
Пауза.
Ні, не лиш одне щасливе
Бачить випало мені:
Щось зловісне, щось страшливе
Піднялося вдалині,
Загорілось, заіскрилось
Поміж віття темних лип,
Ще й од вітру розгнітилось —
Розлилося вшир і вглиб.
То палає хата вбога,
Мохувата, вогка стріха;
А впинить огню незмога,
Де рятунку взять од лиха?
Вам, стареньким, дітись ніде;
Як же ви не впильнували?
Весь ваш статок димом піде —
Безголов'я небувале!
Підлітають вище й вище
Хвилі полум'я страшного…
Чи старенькі там живі ще,
Чи втекли із пекла того?
Ось вогні прудкі, стрілисті
Геть розбіглись в гіллі, в листі;
Віти миттю зайнялися,
Вниз посипались, хрусткі…
Ой, нащо мені далися
Очі надто аж зіркі!
З хряском валиться каплиця,
Бо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фауст», після закриття браузера.