Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вождь був настільки впевнений у своїй перевазі, що рухався в мій бік не поспішаючи, наче розтягуючи насолоду. Як до десерту.
Загалом, мав право.
Над головою в нього, окрім напису «Вождь печерних гоблінів. Рівень 8. 1000 ХП» була ще й невелика корона. Як завжди в іграх позначається не просто найсильніший воїн, а бос локації. У якого, крім звичайних прийомів, є ще якийсь туз у рукаві. Козирний та неприємний.
І що найгірше, у мене не було жодної можливості ухилитися від бою. Як і внести якісь корективи до його перебігу. Треба було примати прямий обмін ударами, сподіваючись, що моя броня, щит і кількість очок життя, що підліковується Сашкою, сумарно протримаються довше, ніж мені знадобиться часу для зрізання 1000 ХП супротивника.
У грі, я б увімкнув калькулятор і швидко все прорахував, але життя не гра. Тут двічі по два далеко не завжди чотири.
Вождь нарешті підійшов досить близько, щоб атакувати і завдав першого удару. Просто рубонув мечем зверху вниз, немов поліно колов. І з попередньою лінню.
Ну, ні, підставлятися під такий удар дурних немає. Я ступив убік, пропускаючи його клинок повз, потім зробив крок уперед і завдав укол. В ногу. Занадто вже солідно виглядала його кольчуга, склепана з безлічі плоских кілець. Статів не бачу, але відчуваю — навіть якщо удар пройде — захист зріже стільки ушкодження, що в результаті вийде комариний укус. А ось штани — звичайна шкіра. Як ті, що на мені. Ну і додатковий бонус, подібні поранення сильно зменшують рухливість. Що для мене зараз не менш важливе.
Удар пройшов. Не міг не пройти, надто зверхнє було у вождя ставлення. Не бачив він у мені противника. За що й поплатився.
Візуально, мій меч прорізав штанину і розпоров ногу гобліна. Навіть кров виступила. А ось смужка життя лише здригнулася. Якщо ураження і було, то навряд чи більше кількох ХП. Так мені його довго колупати доведеться. Ну, та нічого… Треба, значить, треба.
Вождь у відповідь на мій випад щось невдоволено пробурчав і спробував копнути здоровою ногою щит. Я хоч і не чекав на це, відступити встиг. Ще й упіймав ногу зворотним рухом і черкнув мечем під коліном. Теж, без особливого успіху, ну та пташка по зернятку дзьобає.
Бачачи, що супротивник попався надто жвавий, вождь прискорився. Тепер його рухи стали набагато швидшими і небезпечнішими. Просто ухилитися я вже не ризикував. Міг неправильно оцінити ситуацію та підставитися. А це ризиковано. До того ж, не треба забувати про витривалість. Якщо багато і швидко рухатись — її надовго не вистачить.
— Вжик! Бум!
Стріла, що прилетіла збоку і зверху, вдарилася в груди гобліна і відскочила, не завдавши шкоди. Зате здивувала… Навіть мене. Але, схаменувся я раніше. І момент, коли вождь підняв голову, виглядаючи лучника, використав на всі сто. Стрибок на зближення та ріжучий укол у зручно підставлену та незахищену шию.
Є! Кров буквально ринула з рани, а смужка життя миттєво пожовкла, скоротившись на добру чверть.
— Аргх! — заревів вождь і так блискавично завдав удару у відповідь, що ухилитися я ніяк не встигав. Довелося взяти удар на щит.
— Бум!
Фіга собі сила в нього. Мене буквально відкинуло, а на щиті залишилася глибока зарубка. Ще так зо три рази поцілить, і тільки половина залишиться.
— Бум!
Вловивши, що я все ще не схаменувся і не набув рівноваги, гоблін ривком скоротив дистанцію і атакував.
Тепер я був майже готовий, але від удару все одно позадкував.
— Вжик!
Цього разу Сашка поцілила краще. Стріла чиркнула вождя по щоці, залишивши криваву подряпину.
Дрібниця, але мені допомогла. Секунди, які пішли у вождя на осмислення, я також використав. Відступив і приготувався. Тож чергову атаку вже контролював, але сам не нападав. Економив сили і чекав на стрілу.
— Вжик!
Зараз! Навіть якщо чекаєш на стріли, все одно не зможеш проігнорувати. Особливо, якщо вона вдаряє у шолом. Причому, не дотично, а так стукнувши вістрям у ріг, що шолом перекосило. Тут, хоч-не-хоч зупинишся, щоб повернути його на місце. А мені тільки цього й треба. Швидко вперед і, не шкодуючи сили, встромляю меч гобліну в пахву піднятої руки. Там, де тіло не захищене кольчугою.
Добре увійшло. Глибоко... Фіг витягнеш.
Але й вождеві знатно погіршало. Життя, минувши помаранчевий сектор, плещеться в червоній зоні. Ось тільки я по ходу залишився беззбройним. Меч засів так щільно, що витягти не зміг. Ні, якби вперся ногою, то так… але навряд чи вождь дозволить мені таку фамільярність. Тож довелося відпустити руків’я і квапливо відстрибнути.
— Вжик! Вжик!
Сашка оцінила ситуацію та збільшила темп обстрілу. Все вірно, зараз влучність не важлива, головне відволікти вождя, поки я біжу до купи трупів, навалених під стіною. Розраховуючи знайти там хоч якусь зброю.
Трясця! Нічого вартого уваги! Одні обстругані палиці, що замінювали гоблінам списи. Та як же так? Адже були мечі. Як мінімум у двох воїнів! Де вони?
Ззаду тупіт ніг і часу ритися в трупах не залишається. Гаразд, доведеться використати, що є. Інвентар… Ха! Парні кинджали!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-3, Кулик Степан», після закриття браузера.