Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

14.3

Одна справа — здогадатися про наміри, зовсім інша — почути все власними вухами. 

Я все ще не вірю. І за тоном чаклуна розумію, що він і сам не надто впевнений… В чому? В тому, що шлюб допоможе вирішити мою проблему? Чи в тому, що його взагалі є сенс укладати?

— Тобто, ти хочеш поставити мені цю… печатку? — запитую я, аби просто потягнути час. 

— Не поставити, — Темний Лорд переводить на мене непроникний погляд чорних очей. — Обмінятися, я вже пояснював тобі різницю.

— Але я ж не…

— Знімеш амулет, а під час ритуалу я підкажу, що треба робити.

Тепер вже відводжу погляд я. Кортить одразу погодитися. Але все це… Дивно виглядає. Надто стрімко холодний та жорстокий Темний Лорд перетворився… Не на палкого та сором'язливого залицяльника, звісно. Але я чомусь відчуваю, ніби крізь його зовнішню холодність та владність проглянуло щось тендітне та ретельно до цього приховане.

І так страшно сполохати це "щось" необережним словом чи дією. Але як дізнатись, чи є це відчуття просто оманою або взагалі жорстоким жартом стародавнього чаклуна?

Моє задумливе мовчання Темний Лорд оцінює по-своєму.

— Я тебе не кваплю, але вирішити тобі треба якнайшвидше — доки не стався черговий напад одержимості. А з огляду на те, що це може відбутися під час наступного вторгнення… В тебе два-три дні. Можливо, чотири, але не більше.

Я закушую губу, відчуваючи, як сильно та швидко б'ється моє серце у спробі вирватися з грудей.

— Хоча може статися так, що часу насправді значно менше. Активність демонів значно зрозла… — він робить невеличку паузу і задумливо додає, — з моменту твоєї появи тут.

Легким помахом руки Темний Лорд прибирає зі столу всі склянки — вони просто повільно розчиняються в повітрі. Коли ж ті остаточно зникають, я відкриваю рота, щоб нарешті поставити запитання, що не дають мені спокою. Але Темний Лорд знову мене випереджає.

— Перед демонстрацією ти щось хотіла сказали, — він уважно дивиться на мене. — Щось сталося?

Остаточно розгубившись від хвилювання, я сама собі нагадую викинуту на берег рибину, бо закриваю рота і знову відкриваю його.

— Так, — роблю глибокий вдих та закриваю очі, ніби збираюсь пірнути до холодної води в місці, де не знаю дна. — І те, що я хотіла сказати… Якоюсь мірою відповідає твоїм словам. Принаймні, хотілося би в це вірити, але поки що не виходить.

— Поясни, — вимагає чаклун. Я відчуваю на собі його погляд, і від того, що збираюсь сказати, в грудях стає нестерпно гаряче, а сердце взагалі калатається, як навіжене. Але прохолода пташки-амулету надає мені сміливості.

— Поясню, але спочатку скажи… Чому ти запропонував мені шлюб? — я відкриваю очі та допитливо дивлюсь на Темного Лорда.

— Мені здавалось, що я доволі наочно продемонстрував тобі причину, — сухо відповідає він.

Моє серце на мить завмирає. Що ж, очікувана і, мабуть, навіть чесна відповідь.

— Цілком, — через силу відповідаю я. І тихо додаю: — Але мені чомусь здалося, що це не причина, а наслідок.

Не сполохати, не сполохати…

Темний Лорд дивиться на мене якимось дивним задумливим поглядом.

— І яка ж, на твою думку, справжня причина?

Запитання лунає іронічно. Невже я все-таки недарма вагаюсь, і він дійсно сприймає мене, лише як тіло, здатне виносити йому дитину, та й все? І глузуватиме з моєї надії на взаємність, якщо мені таки вистачить сміливості освідчитись.

— Не знаю, тому і запитую, — я опускаю погляд на порожню стільницю. Помічаю на ній кілька крапель пролитої перлисто-сірої рідини. Суміші чорного і білого. — Один чаклун мені вже освідчувався, і це принесло лише біль. 

Я замовкаю, не сміючи підняти очі. Темний Лорд теж мовчить.

— Ти ж мені не освідчувався, але запропонував шлюб, — додаю, аби тільки перервати цю вкрай ніякову тишу.

— А без освідчення ти таку пропозицію навіть не розглядатимеш?

Знову іронія в його запитанні, але вже відчутно зліша, отруйніша. Схоже, дарма я порівняла його з Ларом.

— Я не бачу сенсу настільки серйозно пов'язувати себе з людиною, — я наголошую на останньому слові, — чиє ставлення до себе не можу зрозуміти. 

Як би мені не хотілося зберегти спокійний та твердий тон, але мій голос починає тремтіти. Знову глибоко вдихаю, аби заспокоїтись та трохи заповнити хоча б повітрям ту порожнечу, що потрохи зароджується в грудях. Ну що, час для початку глузування…

— Але в яку дивним чином примудрилась закохатись, — ці слова я промовляю майже пошепки. І з несподіваною злістю додаю: — Це я і хотіла тобі сказати. І це тобі пояснення, чому я насправді полізла в те кляте коло. Тому що злякалася, побачивши, наскільки тобі погано. За тебе злякалась…

Темний Лорд продовжує мовчати. Не дивно, якщо йому нема чого відповісти. Але не для того я втекла від одного шлюбу за розрахунком, щоб зв'язати себе іншим, ще небезпечнішим… І безпросвітнішим.

— Я вже змирилася з тим, що не буду жити ані довго, ані спокійно, — сльози застилають очі, і я опускаю голову ще нижче. Бачу бліду шкіру, що просвічує крізь відверте вбрання — нагадування про моє справжнє положення тут. — І впевнена, що ти знаєш якесь чаклунство, аби відстежувати мій стан і впливати на нього без усього цього… принизливого удавання, ніби я тобі — рівня і взагалі не байдужа.

Сльози вже просто течуть та крапають на стільницю. Я з останніх сил стримуюсь, аби не почати схлипувати, коли чую тихий шурхіт попереду, а наступної миті Темний Лорд відсуває від столу стілець разом зі мною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно