Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

14.2

Склянки з тихим стукотом опускаються на поверхню стільниці між мною та Темним Лордом. Чаклун кілька секунд зосереджено дивиться на них, а я вдивляюсь в його обличчя. 

Що він замислив? І навіщо?

— Дивись, — кивком вказує на стіл. — Що ти бачиш?

Я слухняно опускаю погляд і помічаю, що поряд з порожніми склянками з'явилося ще дві — більші, пузаті і з тоненькими носиками, заповнені непрозорою рідиною. В одній вона — біла, в другій — чорна.

— Додалося дві склянки з чорною і білою рідиною, — промовляю я, відчуваючи себе дурепою, змушеною нащось казати очевидні речі. Хоча як вони опинилися на столі — те ще питання. Чаклунство, не інакше.

— Так, — підтверджує Темний Лорд. Бере до рук склянку з чорною рідиною. — Уяви, що це — я, — він вказує на звичайну порожню посудину та на чверть заповнює її. — А це — ти, — з цими словами чаклун вказує на другу таку ж склянку і десь наполовину заповнює її білою рідиною. Кидає на мене запитальний погляд.

— Уявила, — я навіть киваю, аби впевнити його, що здатна сприймати такі прості речі. Хоча від цього руху кімната перед очима знову потроху починає плисти, але неприємне відчуття швидко минає.

— Рідина в колбах абстрактно позначає рівень нашої енергії. Я не розділяв її окремо на магічну та життєву, бо зараз це не важливо. Але слід зазначити, що у тебе цей рівень вищий через швидше відновлення та пригнічену магію. В мене — нижчий, через постійні витрати енергії та вкрай складне та повільне самостійне відновлення, — секундна пауза, і чаклун додає з саркастичною посмішкою: — Я маю на увазі — відновлення без людських жертв.

Я знову киваю, але на цей раз обережніше, аби не спровокувати нове запаморочення. Сенс всього цього все ще не надто зрозумілий, але що я точно збагнула — викладач з Темного Лорда доволі непоганий. Коли тримає руки при собі та не відволікається на… цікавіші справи.

— Через те, що ми існуємо незалежно, для передачі енергії треба докладати певних зусиль, — продовжує він, беручи до рук склянку, наполовину заповнену білою рідиною. — Це забирає час і призводить до короткострокового, але відчутного погіршення твого стану. В мене ж навпаки — покращення, але теж короткострокове. І рано чи пізно виходить ось так, — з цими словами чаклун переливає білу рідину до склянки з чорною — всю, до останньої краплі.

Я заворожено спостерігаю за тим, як біле повільно змішується з чорним, аби дати в результаті перлисто-сірий колір. І піднімаю очі лише тоді, коли чую тихий хрускіт. Темний Лорд стискає порожню склянку в кулаці, і не встигаю я щось промовити, як розтрощене тонке скло осипається з його руки дрібним піском. 

Дуже наочно і символічно, так.

— Але можливий інший варіант, — продовжує він, ставлячи перед собою дивну посудину з двома горлечками. — Енергетичне з'єднання. 

— І що це значить? — моє запитання лунає розгублено, але загалом я починаю здогадуватись.

Сіпнувши куточком рота у швидкоплинній усмішці, чаклун в ліву руку бере склянку з білою рідиною, а в праву — з чорною.

— А значить це те, що мої витрати компенсуватимуться твоєю швидкістю відновлення. М'яко і напряму.

В праве горлечко він плескає трохи чорної рідини, а в ліве додає значно більше білої. Внизу, у місці вигину цієї скляної підкови, вони змішуються, знову даючи знайомий перлисто-сірий колір. 

— В результаті у тебе буде менше енергії, ніж у першому випадку, але без болісного знесилення.

Він знову доливає білу рідину, і я бачу, як її висота зменшується, а у другій половині — навпаки, потроху піднімається і зупиняється лише тоді, коли рівень в обох частинах стає однаковим. 

— Тому що створена енергетична система триматиме нас в постійній рівновазі. Розумієш, до чого я веду?

— Коли мене знову накриє напад — ти це відчуєш?

— Так. Навіть на відстані, якою б вона не була.

— І зможеш… якось завадити нападу?

— Найочевиднішим чином — підвищенням власних енергетичних витрат. Моя втома розділиться навпіл та врівноважить твою надлишкову енергетичну активність. Принаймні, якщо тобі вистачить сили волі для утримання контролю над власним тілом протягом необхідного для цього часу.

Я задумливо киваю, аби показати, що зрозуміла. Звучить цікаво.  

З одного боку — можливість настільки сильно прив'язати до себе Темного Лорда здається вкрай спокусливою. Хоча, це ще хто кого до себе прив'язує, йому ж самому буде зручніше.

Але якщо відсторонитися від думки про суцільні вигоди для нього… Все тим же своїм внутрішнім чуттям я розумію, що це — неабиякий прояв довіри та доказ його бажання піклуватися моїм станом. Тобто, я йому дійсно не байдужа — хоча б як можлива матір його дитини.

Від цього в грудях на мить теплішає, але холод підвіски швиденько гасить це відчуття.

Втім, є й інший бік. Хто знає, як я почуватимусь, розділяючи всі його відчуття? І чи відчуває він щось взагалі? І як це відіб'ється на наших подальших…

Стривай-но.

Зв'язок в обидва боки. Відчуття один одного на відстані. Допомога за необхідності.

Схоже, приголомшення від цієї несподіваної здогадки відбивається на моєму обличчі — коли я піднімаю на чаклуна очі, той знову саркастично посміхається. Але посмішка швидко згасає — він першим відводить погляд, дивиться на стіл. На дивну склянку з двома горлечками. І лише після цього тихо промовляє, все ще не дивлячись на мене:

— Так, я пропоную тобі шлюб.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно