Читати книгу - "Пазл"

На мить Ілан завмер.

— Я знаю, хто ти насправді. Ти Люка Шардон, і ти ховаєшся за особистістю Вінсента Гайгекса. Ми знайомі, Люко? Я вже був ув’язнений у цих стінах разом з тобою? Ми дружили із С. Ж. Лоррен?

Його голос заповнив усе приміщення. Він водив долонею по своєму залізному пруту, щоб заспокоїтись. Він додав:

— Я переконаний, що ти зрозумів мапу мого батька. Що ти знаєш значення слова «Яків», багатократно написаного у «м’якій кімнаті» на четвертому поверсі. Це ти його написав, до речі? Хоча б допоможи мені зрозуміти.

Як він і очікував, ніякої відповіді він не отримав. Він продовжив йти по кривавому сліду, перевіряючи між рядами крісел. Він піднявся чотирма сходинками, що вели на захаращену сцену. Він штовхнув декорації на коліщатках, пройшов поміж статуй, безруких манекенів, костюмів на вішаках, крокуючи в глибину сцени. Краплі вели його до найтемнішого закутка зали. Він розсунув велику червону завісу, відштовхнув рукою хмарки, що висіли на тросах. Де ховається Гайгекс? Може, він уже пішов? Чи спостерігає він за ним просто цієї миті?

Раптом він помітив прямо посеред сцени маленьку закривавлену складену серветку. Випуклість не лишала жодного сумніву: всередині щось є.

Ілан опустився на коліна і поклав поряд свій металевий прут. Він потягнув за краї квадратика тканини, затамувавши дихання.

У тьмяному світлі заблищали прикраси.

Закривавлені кільця та сережки.

Ілан одразу впізнав пірсинг Наомі Фей. Біля застібок він помітив шматки шкіри. Судячи з усього, їх силою вирвали з обличчя.

Він скочив, затиснувши рот рукою, і, позадкувавши, перечепився через горщик із пластиковими квітами. Коли він упав на спину, в його поле зору потрапила верхня частина конструкції сцени, і він побачив його.

Вінсента Гайгекса.

Люку Шардона.

Той був за сім чи вісім метрів над землею, сидів верхи на фермі, до якої кріпилось світлове обладнання, система противаг, а також деякі декорації, як-от сонце і хмаринки. Він був голий і небезпечно гойдався взад-вперед — вочевидь, у нього саме був напад. Його погляд був спрямований на Ілана. Рот перетворився на тонку пряму лінію, наче лезо бритви. Він нагадував ворона, готового здійснити свій фатальний політ.

Ілан підвівся і поставив долоню «козирком», щоб прожектор не сліпив очі.

— Де Наомі Фей, Шардон? Що ти з нею зробив?

Гайгекс затрусив головою, наче його атакував рій мух. На шиї в нього був шнурок, на якому висіли десятки ключів.

— Мене вже закривали тут. Мені робили боляче. Дуже боляче.

Його руки були схрещені, він гладив себе по плечах. Амплітуда погойдування збільшувалась.

— Тепер я чітко пригадав. Крижані ванни. Електрошок. Божевілля, цілковите божевілля, що розповзається в моїй голові, наче нафтова пляма.

Його голос був трохи іншим. Менш зрілим, більш дитячим. Ілан спитав себе, хто зараз із ним говорить — Вінсент Гайгекс, Люка Шардон чи хтось інший? Скільки особистостей у його голові борються за владу? Чи дійсно він не знає про те, що він убивця? Що він убив усіх цих людей?

— Ти можеш спуститися,— сказав Ілан, намагаючись зберігати спокій.— Ходи сюди.

— Не наближайся! Не рухайся!

— Прошу тебе. Спускайся.

— Ні, я боюся.

— Боїшся чого? Кого?

Гайгекс повільно встав. Його ноги підкошувалися, кривуваті пальці ніг виступали за межі металевої решітки. Він почухав голову, наче мавпа. Його чорні очі бігали по потріс­каному склепінню.

— Я не хочу, щоб це почалося знову. Ні, тільки не це. Забагато болю. Вам теж знайомий цей біль. Вам, іншим гравцям. Ми всі схожі, брати по нещастю.

— Чому ти так кажеш? Ми теж були ув’язнені в цій лікарні?

Він трохи повернувся, наче збирався піти назад.

— Ваше життя — це лише театр,— промовив Гайгекс.

Ілан зробив крок убік, щоб краще бачити, і помітив одяг Гайгекса, складений на купу позаду пінопластового дерева. У мить, коли він знову подивився вгору, оголений чоловік, утративши рівновагу, з криком летів у прірву.

57

Пролунав хруст. Окуляри Гайгекса злетіли з обличчя і розбилися десь між кріслами.

Ступні не торкнулися підлоги, а зависли на висоті пів метра над сценою. Тіло на декілька секунд зависло на металевому тросі, а потім почало повільно обертатися навколо своєї осі.

Ілан підбіг. Гайгекс загинув миттєво, зачепившись шиєю за трос. На його горлі з’явилися глибокі борозни, очі були широко розплющені. Спочатку Іланові захотілося втекти, але він завмер, побачивши, що Гайгексова спина всіяна маленькими шрамами. Безформні цятки, абсолютно ідентичні тим, що були на грудях у Хлої.

Не може бути.

Ілан згадав непереконливі виправдання дівчини про люстру, що зірвалася зі стелі. Поза сумнівом, вона збрехала.

«Ми всі схожі, брати по нещастю». Ілан усвідомив значення цієї фрази і затремтів. Це було гірше, ніж страшний сон. Що з ним зробили? Що з ними зробили?

Він роздивився дивне намисто, яке собі змайстрував Гайгекс, і йому довелось розрізати шнурок шматком скла, щоб забрати ключі. Якийсь із них точно відкриває доступ до четвертого поверху і, можливо, допоможе звільнити ту дивну жінку, яку він бачив на екрані. І забратися звідси.

Ілан повернувся в центр сцени, підняв серветку з її моторошним вмістом і швидко покинув театр. Філоза, Хлоя та Ябловські чекали на порозі кухні. Останній швидко пішов назустріч Іланові.

— Де Наомі?

Ілан із жалем простягнув йому серветку. Блиснули дрібні прикраси. Побачивши закривавлений пірсинг, на якому досі висіли шматки шкіри, високий брюнет втратив самовладання і притис Ілана до стіни. Пірсинг покотився по підлозі.

— Що з нею сталося?

Ілан не чинив опору і просто пояснив. Хлоя не витримала і заплакала, Філоза був шокований. Менш ніж за п’ять хвилин учасники, що лишилися, вже були в театрі й на власні очі побачили сумне видовище: Вінсент Гайгекс, повішений над сценою серед хмаринок, повільно обертався навколо своєї осі, руки безвільно звисали уздовж тіла.

Ябловські був у відчаї, його очі не виражали нічого, окрім гніву та суму. Кожен намагався уявити, що довелось пережити Фей. Викрадення, удари викруткою, вирваний пірсинг з її бездиханного тіла. Це могло статися з ними, з кожним із них.

Опинившись на сцені, Ябловські почав грубо штовхати і перевертати декорації, шукаючи хоч якогось сліду, що підказав би йому, де знайти учасницю, з якою у нього зав’язалися стосунки.

Хлоя та Філоза залишались осторонь.

— Гайгекс щось говорив, перш ніж упав? — запитав Філоза.— Він пояснив, що все це означає?

Ілан не відповів.

— Добре, що він мертвий,— додав Філоза.

Ілан не припиняв думати про останні слова Гайгекса, про свої власні умовиводи, і це його глибоко тривожило. Врешті-решт Ябловські зупинився біля тіла. Вигляд у нього був спантеличений. Він жестом попросив інших гравців підійти. Хлоя спочатку відмовилась, але Ілан узяв її за руку і потягнув за собою.

Коли вони підійшли до трупа, Ябловські показав на шрами на оголеній спині.

— Ви бачили? Це