Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Кирило

Затягнути мене на виставку давно намагався старший брат. От приїдемо, засвітимося разом, щоб не виникало сумнівів у серйозності наших стосунків, і швиденько звалимо. Я все ще хочу отримати свій пиріг. Прикро, що без масажу, але довго Вікторія не протримається.

У мене вже з'явилася палаюча чітка мета. Не дати їй перетворитися на монашку. Всі ці міркування помічниці - залишила в минулому чоловіків. Ще чого! Я живу в сьогоденні, і мій Меч бажає отримати тільки її. Чим швидше, тим краще, ясна річ.

На виставці Вікторія задумливо розглядає картини, іноді навіть здригається від здивування.

- Не зрозумію, тут лава крива висить на гачку або шматок черепиці? - тихенько запитує.

- Дурниця якась, - і вникати не хочу в дивну мазанину дружини брата. - Ось ще одна загадка, - підходимо з розумним виглядом до наступної. - Якого перцю на дереві ростуть щупальця краба? Де таке бачено, чорт забирай? На тій, що праворуч, взагалі одна рожева мочалка.

- Справді? А я гадала, що це великий язик.

- Тоді Мішкін, - регочу я.

- Тихіше-тихіше, Кирило. А то всі подумають, що ми далекі від мистецтва, - Вікторія хіхікає і прикривається.

Біля нас збираються люди, вони не сміються, шукають у картинах глибокий філософський сенс. Захоплюються навіть. Пробую і я подивитися по-іншому. Щупальця, мочалка, лава. Повна дурня. Тільки психи в них шукають велику таємницю.

- Як вам мої останні роботи? - Юля, дружина брата, підходить до нас.

- Аж занадто вражають, - бурмочу я, роздумуючи, під чим вона пише такі дивовижні шедеври.

І найбільше мене хвилює, що наше прізвище засвітили на виставці. Ось навіщо ганьбити, питається?!

Віка більш багатослівно розхвалює. Називає картини загадковими і дивовижними. Ну звісно, так і є. Диво несусвітне, я б таку красу і в гаражі не повісив.

До того ж заїхали ненадовго батьки. Репортери засліпили спалахом праве око. Але я не скаржуся, даю волю рукам обіймати неприступну дівчину. На публіці шипіти вона не стане. Притискаю до себе міцніше, даю більше звикати. Носом зариваюся в її шовковисте волосся, як же вона смачно пахне... Так би й з'їв замість всіх пирогів.

- Кирило, здається, ми виглядаємо дивно. На виставці ніхто не обіймається, - не відразу, але Вікторія приходить до тями.

- Це тому, що вони не настільки вражені, бродять туди-сюди з кислими мінами, - проводжу по залу очима. - Дідько! Його теж сюди принесло!

- Га? Думаєш, що і я? Якого біса приперся? - наче з язика знімає Алекс, несподівано з'являючись у нашому фан-клубі божевільних картин.

Вікторія спритно вислизає з моїх рук, блузку поправляє. Хм-м... навіщо вона це зробила? Терміново захотілося поставити на ній іменну печатку. Не просто приналежності якогось з Бєльських, а саме К. А. - тобто, моя, і пішли всі інші Бєльські, на кшталт Алекса, в дупу.

- Тобі теж погрожували шкарпетками і милом? - припускаю я.

- Ні, мені прислали з погрозою чернетку оголошення, що я роздаю пенсіонерам задарма нові машини, - пирхає Алекс, кидаючи гнівний погляд на Мішку, який проходить повз. - Але якось нудно у вас. Де обіцяний фуршет? Де мексиканські устриці?

- Я теж шукав, знайшов тільки воду і сік.

- Ми з Вікою пошукаємо, а ти поки помилуйся на красу, - Алекс ближче підходить до моєї помічниці. - До речі, на цій картині велика схожість з тобою, - показує на голову барана.

- Чого? Твоє фото взагалі в центрі залу висить, - киваю туди, де зображена цапина пика.

Алекс на це регоче, і дратує, як нахабно розглядає мою помічницю.

- Ми вже привернули увагу всіх відвідувачів виставки, - Вікторія ніяковіє, притискає долоньки до щік. - Я піду вип'ю води, в горлі пересохло від вражень. Не буду вас відволікати від мистецтва. Раптом ще щось знайдете схоже.

Вікторія швидко відходить.

І я не чекаю, що Алекс мене випередить. Роблю крок від картин, збираючись приєднатися до фіктивної нареченої. Як раптом, розштовхуючи відвідувачів, на мене мчить білявий ураган в обличчі колишньої коханки.

- Кири-ило! Котику мій! - голосить божевільна Каміла, підбігаючи до мене. - Я скучила! Приїхала на виставку і сподівалася, що ми з тобою зустрінемося.

Ось мені ще її тут не вистачало.

- Каміло, не кричи. Навіщо ти мене переслідуєш? - суворо питаю.

- Ну чому відразу переслідуєш, я виставки не пропускаю. Чи ти не пам'ятаєш, як я обожнюю з'являтися на світських тусовках і продумувати нові образи? - вона ображено пухкі губи надула.

Новий образ Каміли - спокусливе янголя у всьому білому, мені зараз, як до картин дружини брата. Але те що вона любить виставки, цілком зрозуміло, бо сподівається на них підчепити багатого чоловіка.

Другий раз Камілі не дам себе підчепити. Я її після першого ледве здихався, та не без допомоги вірної помічниці.

- Нагадую, якщо ти раптом забула, я вже не один. У мене є…

Не встигаю доказати, Камілу різко відштовхують на відвідувачів. 

- Яка зустріч, Кирило! Я відчувала, що ми незабаром зустрінемося. Не забувала ні дня про тебе! Жодної ночі!

Та щоб мене! Хапаюся за голову.

- Жанно? Ти то чому тут?

Моя попередня до Каміли коханка миттєво пускає в хід свою найцінішу зброю - випинає вперед великі диньки під тканиною напівпрозорої чорної сукні.

- Я вийшла прогулятися... А потім інтуїція привела мене сюди, прямісінько до тебе, мій неперевершений красунчику, - з придихом повідомляє колишня, заклично висовуючи кінчик язика.

Довго спокушати мене не виходить у Жанни. Каміла в свою чергу вирішує поборотися за увагу, і тепер вже штовхає її. Дівчата близькі до того, щоб показати на виставці шоу з бійкою колишніх коханок. Але я не вірю в інтуїцію дівчат.

- Швидко зізнавайтеся, як дізналися про виставку?

- Мені прийшло на пошту запрошення! А її нехай виженуть, самозванку обдерту!

- Ні, нехай виженуть її, силіконову курку! Запрошення я отримала на зустріч з тобою!