Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

39.2

Але я, мати вашу, просто маю її побачити! Нехай мені в очі все скаже, - якого ж хріна було грати в хованки? Чи думала, що ще невідомо, як карта ляже? Може, Артурчикові вона ще й не сподобається, тоді Бурін про всяк випадок під рукою пригодиться? А? А як же ми бентежилися від поцілунку, Господи ти Боже мій! Ще одна акторка, бля, - куди там тій нещасній Риммці!

Вриваюся в поганий нічник, здається, трохи потовкнувши столи. Але мені зараз насрати, - і краще б нікому не в'якнути, бо кожного, хто  потрапить зараз під гарячу руку, просто вб'ю на хрін! І не зауважу! Ед і Тоха таки ведуть свій виступ і я помічаю, як бліднуть і напружуються їхні обличчя. Ні, хлопці, навіть за всього бажання ви мене зараз не утримаєте, - тільки стіни собою проб'єте, якщо сунетесь! Але у них і можливості спробувати немає, - не зупиняти ж дійство на півслові!

Зупиняюся, як розгублений бик, по обидва боки якого по червоній ганчірці, - причому, одна з них, - у прямому сенсі слова. Надіта, - тьху ж, погань яка, взагалі навіть стегна не прикриває, на Лерочці, що посміхається всім без розбору такими ж розмальованими губами, і друга, - двері кабінету Артура. Навіть і не знаю, з чого почати…

Хоча... Артура я завжди убити встигну, а це брехливе чудовисько під маскою ангела нехай зараз викаже мені все в обличчя!

Хлопці явно заспокоюються, зауважуючи, що я йду в інший бік. Ні, розслаблятися рано! До Артура просто черга поки що не дійшла. Впритул підходжу до Лєри, і… Завмираю, навіть не знаючи, що зараз сказати. Тільки спостерігаю, як посмішка стирається з її обличчя, а очі широко розкриваються. Актриса, матір твою!

- А я й не знав, що зв'язався з повією, - шиплю з усією злістю, на яку тільки здатний, стискаючи її руки. – А чому бентежилась – то так, дівчисько? Руками чіпати не давала, га? У кабінеті Артурчика роздягатися я подивлюся, жодного разу не зніяковіла? Чи тобі ганчірки просто були потрібні? І що ж ти йому зробила за цю ганчірку? Дала хоч руками помацати все, до чого тягнувся? Дала… І не лише руками, так, мала? Чи ти його губами тішила? А? Так, може, і мене так розважиш, - я тобі краще чогось прикуплю цього клаптя!

Вона так і завмирає із напіввідкритим ротом, а очі стають, здається, взагалі на половину обличчя. І я вже починаю себе ненавидіти, дивлячись, як вони повільно наповнюються сльозами.

- Я… - вона задихається. – Я тут працюю… Як ти…

- Як я дізнався? – все одно вже не міг зупинитися. - Думала, все пройде тихо, а я й далі, як дурник, буду за тобою бігати, поки ти тут. У кабінетах зачинятися!

- Забирайся! – голос такий тихий, що я й не почув би, якби не був так близько. – Взагалі! Назавжди!

- Так, звичайно, - отруйно випльовую їй в обличчя кожну букву. - Не дуже хочеться бути одним з натовпу! Гарних тобі ганчірок від одружених коханців!

Розвертаюсь і йду від неї подалі. Бля, мене ж зараз зовсім розірве. Краще б я її таку й не бачив!

- Відчепіться, - шиплю Антону та Еду, які вже спустилися зі сцени і тепер повисли у мене на руках. - Все нормально. Я просто йду.

Немає в мене зараз сили подивитися на морду Артура. Виповзти б звідси. Навіть не уявляв, що буває на світі такий біль. Коли все всередині тебе просто дробиться. Я думав, що страждав через Інгу? То взагалі була херня, так, - лоскіт по душі! А ось зараз... Здається, я заскулю і здохну! І навіть не доповзу до виходу із цього поганого місця!

- Точно? Доберешся? – Ед розгублено заглядає мені у вічі. - Слава, ми просто зараз не можемо піти! Давай ти просто сядеш, вип'єш чогось, а я поки що Гліба наберу…

- Ти охрінів? – я дивлюся на нього, як на недоумкуватого. Щоб я ? Тут? Що він говорить? Посидів? У цьому довбаному місці, де Лерочка обслуговує господарів навіть не життя?

- Слава, ми за тебе хвилюємось.

- Я дістануся. Дякую, що подзвонив, друже.

Добре, що одразу мене відпускають, інакше... Інакше я б зірвався і відкинув би, не подивився б, що друзі. Просто не можу. Не можу навіть переносити тутешнє повітря. А як я уювлю її в тому кабінеті перед ним на колінах…

_____________

Ще продочку сьогодні, мммммм? Хочете? Чекаєте?

Не забувайте підписуватись на автора на поставити роману лайк, якщо вам, звістно, подобається!!! Це надихає автора!!! І нові частини пишуться, як гарячі пиріжки!

   Люблю вас! Ви найнайкращі!!! Мільйон сердечок!!!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно