Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Денис вдячно кивнув і узявся до їжі. Але цього разу без фанатизму.

– Обід я приготую сама. Вечерю теж.

– Дякую.

– Все що завгодно, аби ти знову не перетворювався у дегустатора.

Чоловік засміявся.

– О котрій ти поїдеш по змінний одяг?

Тепер Денис з насторогою глянув на неї.

– Я не хочу тебе покидати.

– Зі мною все в порядку, – заспокоїла його.

– Тоді може поїдеш зі мною? Подивишся, де живу я?

– Згодом. Сьогодні в мене ще є робота. Повинна здати кілька ілюстрацій для книжки казок.

– Що ж, тоді я швиденько. Візьму змінний одяг, загляну у новий ресторан і повернуся до тебе.

Дівчин згідно кивнула. Піднялася, щоб прибрати зі столу, але чоловік спинив її.

– Якщо ти годуватимеш нас, то прибиратиму я.

Доки він набирав воду для миття посуду, вона увімкнула планшет і почала малювати.

– Гарно, – проказав, заходячи їй за спину і витираючи руки рушником.

Софія мило усміхнулася.

– Це лише чернетка. Згодом додам кольори та деталі.

– Покажеш, коли закінчиш. Ну, я побіг.

Софія побачила, як він схиляється над нею, а тоді відчула, як його губи торкаються її щоки.

Ворон вибіг на двір.

А дівчина оторопіла. І що це щойно було? Так і не зумівши пояснити собі легкий, прощальний і абсолютно невинний поцілунок Дениса, вона ще кілька хвилин сиділа в прострації, а тоді врешті змусила себе взятися до роботи.