Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

«Я байдуже слухала б

Цикади сюрчання

У гірській глушині,

А от цього осіннього вечора

Тяжко на серці мені...» —

проказала вона сама до себе.

Ще й не стемніло, а принц уже поїхав. Що далі відступали голоси передового ескорту, то ширше розливалося море сліз в узголів’ї Нака-но-кімі, так що рибалки могли ловити рибу...{235} Нака-но кімі лежала, проклинаючи себе за малодушність. Вона згадала, як через принца стільки сліз пролила ще там, в Удзі. «А чим закінчиться моя нинішня недуга? — запитувала вона себе. — Ніхто з нашої родини не жив довго у цьому світі, може, і моя доля така сама... Життям я не так уже й дорожу, але не хотіла б брати на душу новий гріх». З такими думками вона, не склепивши очей, пролежала до світанку.

Наступного дня, почувши про те, що імператриця Акасі занедужала, у палаці зібрався весь двір. Та оскільки виявилося, що у неї лише легка застуда і її здоров’ю ніщо не загрожує, то Лівий міністр Юґірі поїхав, не чекаючи вечора, до садиби на Шостій лінії, запросивши у свою карету і Каору. Міністр задумав відзначити третю ніч одруження дочки з принцом Ніоу якомога пишніше, але його становище цього не дозволяло. І хоча присутність Каору його трохи бентежила, ніхто з його близьких не міг би стати кращою окрасою свята. Каору з несподіваною поспішністю погодився на таку роль, схоже, зовсім не жалкуючи, що Шоста дочка міністра дісталася іншому. Щоправда, остання обставина міністра не тішила, хоча, звичайно, він нічим цього не показував.

Принц Ніоу приїхав, коли споночіло. Йому виділили покої в південно-східній частині головного будинку. На восьми столиках з відповідною до звичаїв урочистістю були розміщені особливі срібні блюда, а на двох маленьких столиках стояли красиві таці з коржиками-моці. Але чи варто описувати те, про що і так всім добре відомо? Невдовзі прийшов міністр і велів покликати принца, який, попри пізню годину, все ще перебував у покоях Шостої дочки міністра і, захопившись розмовою з нею, з’явився не відразу. Його супроводжували Саемон-но камі й То-сайсьо — брати Кумої но карі, головної дружини Лівого міністра.

Нарешті з’явився принц Ніоу у всій своїй дивовижній красі. То-но цюдзьо в ролі господаря підніс йому чашу з вином і підсунув столик з частуванням. Гості осушили другу чашу, а потім і третю. Каору пригощав присутніх вином, і, дивлячись на нього, принц мимоволі посміхнувся. Мабуть, він згадав, як часто докучав Каору своїми побоюваннями, чи він не почуватиметься незручно у домі міністра. Однак Каору нічим себе не видавав. Перейшовши у східний флігель, він заходився пригощати вином супутників принца, серед яких було чимало впливових осіб. Шість придворних четвертого рангу отримали у дар жіночий одяг і хосонаґа, десяти придворним п’ятого рангу дісталися тришарове китайське вбрання зі складчастими шлейфами. Четверо осіб шостого рангу отримали хосонаґа і хакама з візерунчастого шовку. Кількість подарунків обмежувалася відповідними приписами, а тому міністр, невдоволений цим, постарався надолужити їхню невелику кількість вибором найкращої якості забарвлення і крою. Слуги нижчого рангу та охоронці отримали стільки подарунків, що не знали, куди їх дівати. Таке барвисте і пишне видовище завжди викликає цікавість, і, мабуть, тому його залюбки описують у старовинних повістях, хоча зазвичай і зазначають, що неможливо словами передати всі подробиці...

Дехто із супутників Каору, які сьогодні вночі перечікували осторонь, без частування, повернувшись у будинок на Третій лінії, нарікали: «І чому це наш господар не погодився стати зятем Лівого міністра? Невже йому не набридло самотнє життя?» Почувши їхні нарікання, Каору посміхнувся, зрозумівши, що його слуги заздрили слугам принца, які, досхочу напившись, лягли спати у будинку на Шостій лінії, тоді як вони самі, втомлені й невиспані, мусили везти свого господаря додому.

«О, як незручно бути нареченим! — думав Каору, вкладаючись спати. — Міністр поводився так церемонно, коли пишно заходив і сідав, хоча принц — його близький родич. Світильники горіли яскравіше, ніж звичайно, всі навперебій пригощали вином зятя, який, треба сказати, тримався прекрасно. Якби я мав вродливу дочку, то нікому, навіть Імператорові, не віддав би її з такою охотою, як принцові Ніоу». Але вже наступної миті Каору згадав, і то не без гордощів, що деякі батьки, які мріяли віддати дочку принцові, натякали і на нього самого, тим самим засвідчуючи його високу репутацію. Щоправда, він зовсім не мав бажання одружуватися. «А що, як Імператор і справді збирається віддати мені свою дочку, Другу принцесу? Чи маю я право нехтувати такою милістю? Звичайно, це велика честь, і все ж... Невідомо ще, яка зовнішність у принцеси. От якби вона була схожа на Ооїґімі...» — роздумував Каору, не забуваючи про Другу принцесу. Як завжди, страждаючи від безсоння, Каору вирішив провести цю ніч у пані Адзеці-но кімі, до якої завжди ставився прихильніше, ніж до інших служниць. Як тільки почало світати, він поспішив піти, хоча навряд чи хтось осудив би його. Жінка, напевне, образилася.

«Я потай від людей

Перейшла річку,

Що на Заставі{236},

Щоб вас зустріти,

Але, на жаль, знеславила себе», —

сказала вона. Жалкуючи її, Каору відповів:

«Хоч річка та,

Що на Заставі,

Мілкувата,

Але моя любов до вас

Не має меж».

Навіть якби він назвав ту річку глибокою, вона йому не повірила б, а тим паче тепер, коли він вважав ту річку мілкуватою. Відчинивши бічні двері, Каору вигукнув: «Та погляньте на небо! Як можна спати до самого ранку й залишатися байдужим до його краси? Я не хотів би здаватися нещирим молодиком, але таке нічне пробудження завжди мене хвилює, змушуючи думати про цей світ і про прийдешній», — і, таким чином загладивши непорозуміння, пішов.

Він ніколи не розкидався ніжними словами, але був настільки лагідним і ввічливим, що ніхто не міг вважати його нечуйним. Будь-яка жінка, яку він хоч раз ощасливив своєю увагою, тільки й думала про те, як би опинитися якнайближче до нього, і, мабуть, тому в будинку Третьої принцеси було чимало жінок, які завдяки давнім родинним зв’язкам влаштувалися на службу до неї. Та зазвичай, у кожної з них, незалежно від рангу, було, на жаль, своє горе.

Побачивши Шосту дочку Лівого міністра при денному світлі, принц Ніоу ще глибше у неї закохався. Вона, зі своєю стрункою поставою, чарівною голівкою і прекрасним густим волоссям, викликала у нього захоплення. Її обличчя дихало свіжістю, а в рухах було стільки гордого благородства, що годі було відірвати від неї очей. Крім того, вона була наділена такою красою і стількома чеснотами, яких вистачало для того, щоб називатися справжньою красунею. У своїх двадцять з лишком років вона здавалася пишною, духмяною квіткою. Міністр виховував дочку, не шкодуючи сил, і досяг у цьому цілковитого успіху. Його дочка була бездоганною. Щоправда, щодо м’якості, лагідності і привітності перевага була за Нака-но кімі. Спочатку Шоста дочка міністра соромилася відповідати принцові,