Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У коробці смирно лежать сережки, які мають вигляд квітки фіалки. "Пелюстки" вкритті дрібними камінцями, а всередині знаходиться великий, який блиском заворожує. Тут навіть не треба бути ювеліром, щоб втямити наступне - діаманти.
Навіть не хочу уявляти скільки коштує краса переді мною. Але не це шокує, а те, що він робить подібні подарунки. Хіба простим коханкам дарують таке? Чи у нього настільки багато грошей, що не знає, куди їх подіти?
- Невже не подобається? - питає Олександр. Я підіймаю очі та одразу:
- Ні, вони дуже гарні. Просто неймовірні.
- Тоді чому мовчиш?
- Неочікувала, - дивлюся на них. – Дуже дякую.
- Якщо подобається, то одягни.
- Зараз?
- А чого чекати? - запитує з подивом. - Прикраси треба носити, а не ховати десь далеко в шухляді.
Одягаю сережки. Спочатку начіплюю на ліве вухо, а там і на праве. Одночасно відчуваю збентеження, яке у мені розпалює ще більше його зацікавлений погляд. Так пильно дивиться, що я не витримую:
- Щось не так?
- Ні, - хитає головою. - Усе добре. А що?
- Просто… Нічого…
Я відвертаюся та поправляю сукню. Чому мені зараз якось ніяково?
- Адо, що не так? - звертається Липовський, який бере мене за руку. Вона чомусь б'є мене струмом, який змушує обернутися до нього.
Перші миті нічого не кажу, а там запитую тихо:
- Для чого ти їх подарував?
- Бо захотів, - не тягне з відповіддю. - Виникло бажання та подарував. А що?
- Вони дуже коштовні…
- Для мене ні. Дрібничка, яка мала підняти тобі настрій, а бачу, що якось все вийшло навпаки.
- Ти всім коханкам дарував такі «дрібнички»?
- Не пам'ятаю, - стинає плечима. - А тебе хіба це зараз турбує?
- Ні, - відповідаю, але не знаю чи кажу правду. Я в цю мить відчуваю щось таке неясне, що… Не можу пояснити. Воно…
- Ну тоді ходімо вечеряти, - встає Олександр. - Голод до сексу я втамував, а ось фізичний тільки зростає
- Так, - видушую усмішку.
На кухні я швидко все підігріваю, а Липовський тим часом наливає вино у чорні келихи.
- Як пройшла зустріч із подругою? - дивує питанням чоловік, коли ставлю перед ним порцію.
- Нормально, - вмикаю мікрохвильову піч, де починає крутитися моя тарілка. - Поговорили. Діана вибачилася за свою поведінку.
- За яку?
- Ми місяць тому посварилися, - пояснюю. - Весь цей час не спілкувалися.
- Чому?
Що за допит? Невже йому дійсно цікаво?
- Бо вона не повірила, що її хлопець покидьок, - кажу, та вимикається мікрохвильова піч.
- Я зрозумів… Це отой Петя?
Він досі пам'ятає? Яка ж дивна у нього пам'ять. На одні речі склероз, а на інші…
- Так, - виймаю свою порцію та сідаю. - Тепер Діана бачить, що він не гідний її, бо він… зрадник.
- Застала в ліжку з іншою?
- З іншим, - уточнюю. - Вони спочатку в трьох розважалися, а потім… Ну думаю, ти зрозумів.
- Жах, - хмикнув Липовський та почав їсти спагеті, а я на мить згадую слова Діани про вечірку, але відганяю їх. Олександр мене не пустить, а тільки скандал зробить. Навіщо мені з ним зайвий раз сваритися?
- Дуже смачно, - неочікувано чую від нього. - Не думав, що ти вмієш готувати.
- Я старалася, - відповідаю та беру до рук келих із вином та починаю його легенько хитати. - Рада, що тобі подобається.
Не відповідає. Продовжує їсти, а я п'ю вино, але не багато. Роблю два ковтки та відставляю у сторону. Приковую погляд до Олександра, який жваво знищує свою порцію. Видно, що дійсно голодний.
- Ти чого не їси? - запитує він, помічаючи, що навіть не дивлюся у свою тарілку.
- Я не хочу, - хитаю головою. - Стрункіша буду.
- Ти і так струнка, а ледве живу дівчину мені не треба в ліжку, - кидає в мене. - Тому не вигадуй та їж…
Хитаю головою. Якось я… Починаю плакати. Не знаю чого. Просто емоції бурлять та бурлять… А тут не витримую та котяться сльози.
Затуляю руками обличчя та швидко йду з кухні до спальні, де гепаюся на ліжко та поринаю в істерику. Та що зі мною?
- Адо, що сталося? - за декілька секунд прокочується голос Олександра, який сидить на краю ліжка - Чого ти плачеш?
Відповіді він від мене не чує. Я продовжую рюмсати та сильніше втикаю обличчя в подушку.
- Ти чуєш? - допитується. - Адо?
- Все нормально, - ледь розбірливо кажу.
- Тоді чому нюні розпускаєш?
Починаю ще гіркіше ревіти, а Липовський мовчить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста», після закриття браузера.