Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Привіт, — Ігор посміхнувся, зустрівши її погляд. — Не зрозумів. Чому сумна?
— Привіт, — Лера сховала очі. — Трохи… голова болить.
— Це нічого. Випий таблетку і все мине, — Ігор підхопив дівчину за руку і повів за собою. — П’ятий курс. Досі не вірю, що це останній рік навчання.
Лера нічого не відповіла, слухняно крокуючи за ним до входу. От у чому різниця. Влад завжди помічав і відчував її настрій. Його було неможливо ввести в оману. Влад би обов’язково розпитав її, обійняв, втішив. А Ігор нічого не бачить і не відчуває. Або ж не хоче бачити. Бо Ігор — це зовсім не Влад. А Влада в її житті вже не буде ніколи. Мабуть, настав час остаточно відпустити минуле.
— Після занять їдемо до мене, — Ігор кинув на Леру швидкий погляд і широко посміхнувся. — Моя мама дуже хоче з тобою познайомитись і чекає нас на обід.
— Сьогодні? — Лера розгубилася. — Не занадто швидко, Ігорю?
— А навіщо тягнути? Не хвилюйся, моя мама тобі сподобається.
Перший навчальний день минув швидко. Після занять Лера поїхала разом з Ігорем до одного зі спальних районів міста. Опинившись біля старенької дев’ятиповерхівки, вони разом зайшли в пошарпаний під’їзд і піднялися на п’ятий поверх. Ігор дістав ключі і відчинив двері квартири, пропускаючи Леру вперед. Дівчина опинилася в маленькому передпокої, наповненому смачними ароматами домашньої випічки.
— Сину, це ти? — у передпокої з’явилася повненька темноволоса жінка років сорока, одягнена у квітчасту сукню. — О, добрий день!
— Добрий день, Алло Станіславівно! — ввічливо привіталася з нею Лера.
— Лерочко! — Алла розплилася в посмішці, підійшла до дівчини та обійняла її. — Дуже рада, що ти прийшла! Проходь. У мене стіл вже накритий.
У квартирі було дві кімнати. Вимивши руки у маленькій стерильно чистій ванній кімнаті, Лера рушила слідом за Ігорем у вітальню. Алла накрила стіл на трьох. Меблі тут були старенькими, але кімната виглядала затишною. На столі стояли салати, запечена курка, картопля, тарілка з нарізкою і бутербродами. Побачивши цей бенкет, Лера навіть зніяковіла.
— Я дуже чекала нашого знайомства, Лерочко! — прощебетала Алла. — Це для мене справжнє свято. Ігорю, відкоркуєш вино?
— Моя мама дуже любить готувати, тому не дивуйся, — Ігор допоміг Лері сісти за стіл, підхопив пляшку вина і вправно відкрив її.
— Це вірно, — Алла зустріла погляд сина. — Я вино не буду. На нічну сьогодні.
— Мама працює касиркою в цілодобовому супермаркеті, — пояснив Ігор наливаючи вино собі та Лері, яка сиділа між ним і Аллою. — Ну що, вип’ємо?
Взявши келих, Лера одразу згадала епізод в клубі, коли Ігор напоїв її міцним коктейлем. Спогад був неприємним і солодким водночас. Бо нагадав Влада і наступний ранок, з якого у них все почалося. Лера з легким дзвоном торкнулася своїм келихом келиха Ігоря та наповненої компотом склянки Алли. Душу знову стиснуло сумом. Думки про Влада треба відпустити, але як це зробити? Ігор одним махом випив вино і з апетитом взявся за їжу. Лера скуштувала напій, який виявився дуже смачним і відставила келих.
— Лерочко, давай салатиків покладу, — Алла встала, підхопила тарілку дівчини і почала накладати на неї все підряд. — Мабуть, голодна після занять?
— Не хвилюйтеся, я все візьму, — Леру збентежила така підвищена турбота.
— Як же я рада, що ви з Ігорем разом! — посміхнулася Алла. — Зараз у молоді в голові лише клуби та гулянки. А Ігорю порядна дівчинка потрібна, домашня. Щоб і приготувати могла, і дім у затишку тримала, і про чоловіка дбала.
Лері на мить здалося, що Алла шукає для сина альтернативу себе самої. Це трохи загнало в ступор. Обід минув у приємній атмосфері. Лера слухала розповіді про дитинство Ігоря і почувалася цілком комфортно. Після обіду Ігор пішов вимити руки, а Лера вирішила допомогти Аллі подати чай. Зібравши зі столу брудний посуд, дівчина віднесла його на маленьку кухню, яка сяяла чистотою. Цікаво скільки часу Алла витрачає на прибирання? Лера поставила посуд біля раковини і розвернулася до жінки, яка вже ставила чайник.
— Дякую, люба, — карі очі Алли раптом стали серйозними. — Ти дуже гарна дівчинка. Я знаю, що у вас з Ігорем були конфлікти у минулому, але...
— Ігор вам розповідав? — здивувалася Лера.
— Звісно розповідав. І про той випадок на озері теж. Ох, я в шоці була! — Алла зітхнула. — Ти давно подобалась Ігорю і він дуже ревнував. У мене непоганий син. Йому просто пити багато не можна, бо дурниці робити починає.
— Я не казала, що Ігор поганий, — спокійно зауважила Лера.
— Зараз він майже не п’є. Хіба келих вина з рідними. Мій син не хоче дівчину, яка в купі ліжок побувала, розумієш? Ігор прагне серйозних стосунків. Батько йому не дуже гарний приклад дав. Покинув мене, коли Ігорю було дванадцять. Пішов до іншої жінки. Ігор не такий. Тобі буде добре з ним.
Лера розуміла, що їй дійсно добре з Ігорем. Але в цих стосунках наче бракувало чогось важливого. Якогось невагомого зв’язку. З Владом він був від самого початку, а до Ігоря поки що є лише сильна симпатія. Чи зможуть такі почуття стати стартом для чогось глибшого?
Після чаю зі смачним домашнім пирогом, Алла почала збиратися на роботу. Лера хотіла їхати додому, але Ігор вмовив її побути ще. Він пішов у передпокій, щоб зачинити двері за матір’ю. Лера підійшла до вікна вітальні і поглянула на залиту вечірнім сонцем вулицю. На серці було сумно. Чи вдасться колись забути Влада? І як це зробити? Позаду почулися тихі кроки і на плечі Лери опустилися широкі чоловічі долоні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.