Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Навіщо тобі знадобилося це відео? - запитую, не обертаючись.

Він утикається носом мені у волосся, але в мене немає сил його проганяти. Нехай робить що хоче. Все одно я сьогодні їду і більше його не побачу.

- Про всяк випадок. Боявся, якщо Андрес тобі щось зробить, я б у такий спосіб зміг тобі допомогти.

- Коли ти взагалі встиг його відправити?

- Позавчора, коли ми зустрілися в кафе. Ти показувала фотки, пам'ятаєш? А потім пішла в туалет. Ось я гортав далі і натрапив на нього. Відразу перекинув собі, але забув видалити.

- І воно залишилося в останніх відправлених...

- Я не хотів. Хочеш, я йому все поясню? Подзвоню просто зараз.

- Ні. Не потрібно. - Він усе одно не повірить. Αндресу потрібно охолонути, і тоді, можливо, він допустить думку, що це все помилка, але не зараз...

Я глибоко зітхнула, відчувши руку Пабло на моїй талії. Що ж таке? Скільки можна?

- Ем, ти подобаєшся мені, - почула нерішуче тихе зізнання на вухо, але не відповіла. - Подобаєшся до скреготу зубів! Так, що я навіть уночі спати не можу, а вдень тільки й чекаю моменту, коли зможу тебе набрати. Я ніколи б не заподіяв тобі шкоди навмисно, повір! - з диким відчаєм прошепотів, а мені не залишалося нічого, крім як повірити. Не був він тим, хто зробить підлість навмисно, заради власної вигоди. І мені навіть стало його шкода... Це до несамовитості боляче... бути непотрібним... Тепер я відчувала це на своїй шкурі...

- Я вірю тобі, Пабло. І мені дуже шкода, що не можу відповісти тим самим... - він важко зітхнув і стиснув пальці на моїй талії.

- Знала б ти, як мені шкода.

Але я не знаю. Я хоча б встигла відчути відповідні почуття. Відчути на смак щастя і ще щось набагато глибше, ніж симпатія. Пабло ж і цього не отримав.

- Прибери, будь ласка, руку, - попросила, розуміючи, що навіть зараз, після того, що трапилося, мені не потрібні нічиї руки, окрім одних єдиних.

Пабло хотів щось відповісти, як раптом двері різко відчинилися. Я обернулася, побачивши на порозі міцну фігуру Андреса. Одразу ж схопилася, чуючи, як Пабло мало не падає на підлогу, але встигає підставити руки. Крихітний вогник надії зажеврів усередині, що він одумався, усе зрозумів і зараз просто перепросить за передчасні висновки й забере мене назад. Я б пробачила. Звичайно, пробачила б. Але ні. Він серйозним поглядом обвів кожного з нас, на мить зупинившись на мені й Пабло, а потім сказав Доньї те, що адресувалося нам усім.

- Збирайтеся. Звідси треба йти.

- Куди? - запитала спросоння бабуся, яку він розбудив.

- У безпечне місце.

- Але навіщо? - вона підвелася з ліжка й обернулася до нас, немов ми знали відповідь.

Αндрес мовчав, спостерігаючи, як Пабло піднімається з підлоги, і мені здалося, що його обличчям пробігла тінь. Відчуття, що він ледве себе стримує, настільки напруженим було його обличчя. Потім глибоко вдихнув і випалив на одному диханні:

- Насувається ураган. Якої сили він буде - невідомо, але, судячи з того, як швидко вітер набирає сили, вам краще якнайшвидше забратися звідси.

Еля взвизгнула, а моє серце підскочило в паніці. Що? Який ураган? Хіба це можливо? Ще вчора була чудова сонячна погода. Трохи вітряніша, ніж зазвичай, і більш дощова... Але ураган?..

Ми, відмовляючись вірити в почуте, всі вчотирьох втупилися на Αндреса. Але після наступних слів мені стало по-справжньому страшно.

- У вас на збори десять хвилин. Беріть усе найнеобхідніше. Документи. Теплий одяг. У пляшки наберіть води, і якщо є щось із їжі, теж пакуйте. Бажано все, що не пропадає. Нам пощастить, якщо ми встигнемо дістатися до квартири вчасно.