Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Юля йшла за чоловіком по п'ятах і посміхалася. Микита завжди допомагав, навіть коли втомлений повертався додому.

Як тільки мала опинилась у ліжечку, Гранін згріб дружину в свої палкі обійми і поцікавився, ведучи її до кухні.

- Ти точно вирішила, що Новий рік святкуватимемо у нас?

- Так, цього року у нас, наступний – у них, які проблеми?

- Та я просто уточнив, отже, треба подумати про меню.

- А тут ти не хвилюйся, ми, дівчата, обов'язково вирішимо, що приготувати. А ваше завдання – няньчити дітей.

- Та хто ж проти!

Гранін поцілував дружину і допоміг варити пельмені, які так любив Тимофій.

31 грудня 2020 року

Чим ближче стрілка годинника наближалася до восьмої, тим більше Юлька хвилювалася. І навіть за покірною гримасою спокою Микита бачив, як його дружина переживає. Адже намагався обдурити, давав зрозуміти, що потрібна допомога, що не варто звалювати на себе такий тягар. Але Юля трималася молодцем, і тому підтвердженням був майстерно накритий стіл у вітальні, а в холодильнику чекали свого часу всілякі закуски, в духовці запікалася риба, а в каструльці варилася картопля.

Галина Петрівна поралася в дитячій з онуками, Поліна смішно кректала, а Тимофій намагався засунути в крихітну долоньку брязкальце.

Юля посміхнулася і прикрила двері, відчувши божевільне щастя, яке все більше і більше наповнювало її душу. На рівні інстинктів відчула, як за спиною з'явився чоловік і своїми сильними ручищами обхопив талію дружини, схиляючись губами до ароматної шиї.

- Втомилася?

- Є трохи, - повернулася до Микити, поклавши долоні на груди.

Вона бачила в його очах безмірну любов і повагу, відчувала, що потрібна йому, що їхнє щастя заслужене, бо до нього вони йшли надто звивистими шляхами. Кожен встиг зробити помилки, але все-таки зуміли винести уроки життя і зажити по-іншому. І якщо колись трудоголік Микита проґавив перший шлюб, то зараз все було інакше, він робив усе для того, щоб стати гарним сім'янином. Юля теж зрозуміла, що потрібно жити не тільки заради когось, а й себе, ніколи не ставити свої бажання нижче за бажання іншої людини.

- Я б, звичайно, міг запропонував тобі трохи подрімати, але щось підказує мені, що дещо солодке мені світить тільки в новому році, - надто зухвало прошепотів слова на вухо Юлі, по спині якої табуном пробігли мурашки.

Тільки він умів говорити так, що всередині все переверталося від бажання притулитись до нього і відчувати всю його ніжність і пристрасть.

- Я б не відмовилася, - підтримала коханого, спокусливо  долонями стискаючи стегна чоловіка.

- Ти ж розумієш, що ми це можемо зробити лише у ванній.

- А хто вимагає, щоб ти відмовляв собі в чомусь? - хитро стрельнула очима.

Микита не вірив своїм очам і вухам, адже щоразу, наче якесь мара, не інакше. Варто було лише торкнутися до неї і вибух бажання.

Юля бачила на обличчі чоловіка збентеження і хитро посміхалася. Дівчина підштовхнула чоловіка до ванної, відчинила двері і, продовжуючи лапати його сідниці, втиснула Микиту в кімнату.

- Я замкну двері, а ти подай, будь ласка, мою шпильку, вона лежить там, на поличці.

Серце було готове вистрибнути з грудей, коли дивилася на всі очі на міцну постать чоловіка, на його квапливі рухи, на яскраво виражене бажання, яке вона відчувала шкірою. Чудово розуміла, що тимчасова пайза у інтимі зносила йому дах.

 Але, буквально вчора, після відвідин гінеколога, Юля передчувала реакцію чоловіка на доступ до тіла.

І це було дивом, адже їм вдалося втекти на деякий час і піддатися довгоочікуваному возз'єднанню.

Микита змивав із дружини пухнасту піну і посміхався, задоволено терся носом об щоку дружини. Йому не вистачало її тіла, не вистачало палкої відповіді.

- Нам ще треба переодягнутися!

І, мов у єралаші, намагалися наввипередки одягнути халати на вологе тіло. А потім, озираючись на всі боки, на носочках пробиралися у власну кімнату і, стримуючи сміх, штовхалися біля величезної шафи, вишукуючи святковий одяг.

Рівно о дев'ятій пролунав дзвінок, і Тимофій першим вирушив зустрічати гостей.

Юля з Микитою, ніби балувані школярі, все ніяк не могли відірватися один від одного, але коли в передпокої почули голоси друзів, вийшли зі спальні і привітно зустріли Світлану та Сергія, які в повному складі з'явилися на порозі будинку Граніних.

У люльці, яку тримала Світлана, солодко спав Сашко, А Сергій тупцював біля порога з величезними пакетами подарунків та смаколиків.

А далі було галасливо і весело, коли Тимофій отямився, усвідомивши, що тепер у їхньому з бабусею розпорядженні два малюка. Тім зворушливо розглядав хлопчика і усміхався, коли той  морщив свій носик.

- Який серйозний, ба, тільки подивися, який він великий, і не скажеш, що вони з Полею народилися з різницею у місяць.

- Так він же справжній мужичок, дивись які щічки рожеві, ось побачиш, виросте богатирем і буде у нашої Полюшки захисник.

- Бабуль, захисником у неї буду я, - уточнив Тім і цмокнув сестричку в крихітну долоньку.

Галина Петрівна усміхнулася і ствердно кивнула головою, укладаючи хлоп’я поруч із онукою. Діти – це щастя, а онуки, на думку жінки, – щастя у квадраті.

- А давайте всі дружно проведемо старий рік, подякуємо йому за все те прекрасне, що він нам подарував, - почав свою урочисту промову Микита і щасливо оглянув близьких людей, з якими їм довелося зустріти Новий дві тисячі двадцять перший рік.

– Золоті слова, – підтримав Тимофій і відсалютував соком.

Світлана та Юля переглянулись і посміхнулися один одному, адже і їм би було за що дякувати. Кожна зустріла свою долю, створила сім’ю. Їхні чоловіки, на диво, теж порозумілися, і ось тепер дружною компанією вони зустрічали Новий рік.

У Граніна задзвонив телефон, не відстав від нього і телефон Юлі, подружжя з задоволенням спілкувалося з тими, хто телефонував, і приймали привітання. Як виявилося хвилиною пізніше, їхній компанії надсилають привітання сімейство Ромащенка та сусід Іванович.