Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

- Тату, а коли Поля вже посміхатиметься? – не вперше цікавився у батька Тимофій, коли няньчився з маленькою сестричкою.

Ось і зараз син смішно белькотав до дочки, поки Микита закінчував оформлення важливих документів, які потрібно було терміново надіслати електронкою.

- Та вона вже багато чого робить, ти просто її давно не бачив, - усміхнувся Микита, відірвавшись від ноутбука, коли відправив листа.

Чоловік підійшов до дивана і присів на краєчок, спостерігаючи за тим, як його крихітна донечка смішно морщиться і намагається маленькими кулачками стукнути брата по носі.

- Ти ж знаєш, що я хотів би частіше бувати у вас, але це навчання! - знизав плечима хлопчик і широко посміхнувся, коли Поля схопила його палець і спробувала засунути його у свій крихітний рот.

- Ой, може, вона хоче їсти? - поцікавився син у Граніна, який так і не відривався від споглядання своїх діточок.

- Скоро Юля повернеться з аптеки, і ми обов'язково запропонуємо цій принцесі пообідати.

Микита згадав той день, коли Юлю передчасно поклали до лікарні. Не було особливих побоювань, але лікар запропонував зробити якнайкраще. І весь тиждень до пологів його дівчинка метушилася в чотирьох стінах.

Микита якщо й переживав за дитину з дружиною, то намагався не показувати свого стану. До того ж вони звернулися до найкращого перинатального центра у їхньому місті, домовилися з одним із найкращих лікарів, який уважно спостерігав Юлю.

Поліна Микитівна Граніна народилася до вечора третього жовтня, вся зморщена, але голосиста. Микита тримав малу на руках і не міг намилуватися своєю чорнявою принцесою і її чарівними синіми очима, як у матусі. Юля ще довго любувалася шикарною шевелюрою дочки і ласкаво перебирала пальчиками шовковисте волосся.

- Я вже бачу по твоїх очах, що всі бантики в магазині ваші, - кепкував з дружини, коли разом стояли біля дитячого ліжечка і милувалися своїм витвором.

 Юля була на сьомому небі від щастя, коли лікар на УЗД повідомив, що буде донька. До того ж Микита якось завзято в останні дні перед проходженням дослідження говорив про те, що їм обов'язково потрібне дівчисько. І якою була радість в очах Граніна, коли лікар підтвердив його бажання.

І тепер чоловік сидів у вітальні і відчував небувалу ейфорію. Що людині потрібне для щастя? Тепер він чітко знав: сім'я, затишок, кохання. Гранін як ніколи насолоджувався тим, що дарувала йому доля, і з кожним днем ​​ще більше любив своїх дівчат.

З першого дня після повернення з пологового будинку найкращою помічницею для Юлі стала свекруха. Жінка, бажаючи бути свідком життя перших тижнів онуки, взяла відпустку в лікарні, в якій працювала медсестрою. Їй подобалося поратися з крихітною онучкою і співати перед сном колискові.

Перші дні Юля шалено боялася зробити щось не так, але згодом увійшла в курс справи і до кінця першого місяця спритно міняла підгузки, перевдягала і купала доньку. А пізніше і сам Микита став допомагати Юлі з вечірніми процедурами, коли мамі настав час вийти на роботу.

Вхідні двері клацнули, і щонайменше за хвилину в кімнаті з'явилася рум'яна Юля з пакетом підгузків і ще купою потрібних речей.

- І як поживають мої любі кошенята? - Усміхнулася своїм мужчинам, обійняла їх, дивлячись на незадоволену доньку. Мала, почувши голос матері, активніше махала рученятами.

- Зголодніло моє пташеня, - заспівала Юля, цілуючи Микиту в губи, - втомився?

Жінка взяла доньку на руки, щоб зручніше сісти на улюблене крісло та погодувати Поліну. Тимофій зніяковів, схопив свій планшет і сів читати чергову книгу за шкільною  програмою, Микита ж у тисячний раз розташувався на дивані і спостерігав, як його дочка, що зголодніла, жадібно смокче мамине молоко.

Гранін неквапливо перевів погляд на сина, який поринув у читання, ще раз критично оглянув штучну ялинку, проти якої був обома руками, бо любив справжній запах сосни. Дружина ж заборонила, переконуючи в тому, що потрібно не лише берегти природу, а й сторонні запахи у їхній квартирі поки що зайві.

А взагалі йому подобалося, як учора вони прикрашали квартиру до свята. Юля з Полею давали цінні вказівки та фотографували своїх мужиків. Микита ж із сином покірно виконували жіночі бажання, а Галина Петрівна готувала свій фірмовий борщ із пампушками.

Він любив галасливі вечори, та й взагалі йому подобалося, коли до них у гості забігали друзі. По можливості їх відвідувало сімейство Ромащенків, і вже тоді в квартирі було особливо весело. Та й хрещеник уже підріс і спритно мотався по кімнатах, ганяючи на мотузку машинку.

І весілля вони зіграли у квітні, але Юля відмовилася від пишного застілля, тому були запрошені лише найближчі друзі Микити, вона ж змогла запросити лише Світлану з чоловіком, та сусіда – діда Василя.

Погляд Микити зупинився на гарному фото з весілля, що висіло на стіні, і до найменших подробиць згадав щасливий день. Стільки приємних хвилин відклалося в пам'яті. А скільки фотографій на згадку зробив фотограф. Юля тоді, після урочистостей, з особливим трепетом вибирала найкращі фото та формувала весільний альбом. Тепер же з не меншою любов'ю працювала над альбомом доньки, куди було зібрано цілу історію перших місяців життя їхньої крихітки.

Писати Юля не перестала, Тимофій за період вагітності дружини отримав ще три продовження пригод друзів. Хлопчик був у ейфорії, і мабуть тільки лінивий не читав ці оповідання в його класі.

Зараз у вільний час дружина писала казки, які збиралася читати дочці, коли та трохи підросте.

- Заснула, - Микита почув голос Юлі і повернувся зі спогадів у реальність.

Чоловік підвівся з дивана, взяв до рук сплячу доньку і посміхнувся, коли цмокнула губками і навіть не прокинулася, хоча зараз її переносили в ліжечко.

Що тішило батьків, так це те, що дочка спала належний час і не вередувала. Адже вони були морально готові до всього. Але це дівчисько, наївшись, засипало на руках, її перекладали в ліжечко, де воно спало ночами доти, доки не закортить знову випити молока.