Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

- Я дещо чув про це від свого товариша Джорджа, сер,- сказав Доббін, намагаючись швидше перейти до справи.- Джорджа дуже засмутила ваша сварка з його батьком. Він навіть послав мене сюди з дорученням.

- То он чого ви тут! - закричав старий і схопився в місця.- Що, може, той нахабний дженджик із вест-ендськими манерами шле мені своє співчуття, га? Дуже мило з його боку. Він і далі крутиться біля мого дому? Якби мій син мав справжню чоловічу, відвагу, від застрелив би його! Він такий самий негідник, як його батечко. Я не хочу, щоб про нього й згадували в моєму домі. І проклинаю той день, коли дозволив йому переступити мій поріг! Я волію бачити свою дочку мертвою, ніж віддати її за нього заміж!

- Джордж не винен, що його батько такий жорстокий, сер. Ви також спричинились до того, що Емілія покохала його. Хіба ви має право гратися почуттями двох молодих істот і робити їх нещасними тому, що вам так хочеться?

- Затямте собі, це не його батько розриває заручини, а я забороняю їм одружуватись! - закричав старий Седлі.- Наші родини розлучилися навіки. Я впав низько, але не настільки, щоб допустити до цього шлюбу, о ні! І ви так і скажіть всьому їхньому кодлові: синові, батькові, сестрам і всім.

- А я вважаю, що ви не маєте ні сили, ні права розлучати їх,- сказав Доббін тихим голосом.- І якщо ви не дасте дочці своєї згоди, вона зобов’язана буде вийти заміж усупереч вам. Я не бачу глузду в тому, щоб через вашу примху Емілія вмерла або залишилася довіку нещасною. Як на мій погляд, то вона вже так міцно зв’язана словом, наче про їхній шлюб оголошувано по всіх церквах Лондона. Та й чи може бути краща відповідь на виставлені проти вас звинувачення Осборна,- адже ж він вас звинувачує,- ніж прохання його сина ввійти у вашу родину і одружитися з вашою дочкою?

Цей доказ наче освітив обличчя старого Седлі легеньким променем задоволення, але він і далі запевняв, що не дозволить Емілії вийти заміж за Джорджа.

- Доведеться влаштувати все без вашої згоди,- засміявся Доббін і розповів містерові Седлі, як за день перед цим розповідав його дружині, про втечу Ребеки з капітаном Кроулі.

Ця історія явно розважила старого джентльмена.

- Ви, капітани, страшні люди! - мовив він, зв’язуючи свої папери, і на виду в нього з’явилося щось подібне до усмішки, на превеликий подив підсліпуватого служника, який щойно зайшов до зали: він ще не бачив такого виразу на обличчі в Седлі, відколи той почав учащати до цієї похмурої кав’ярні.

Видно, можливість завдати своєму ворогові Осборну такого удару втішила старого Седлі, і коли їхня розмова скінчилась, вони розійшлися з Доббіном добрими приятелями.

- Сестри кажуть, що в неї діаманти такі завбільшки, як голуб’яче яйце,- розповідав, сміючись, Джордж.- Як вони, мабуть, личать до її кольору обличчя! Коли вона чіпляє на шию всі свої коштовності, то, певне, виходить справжня ілюмінація. А волосся в неї - мов вороняче крило, і таке кучеряве, як у Самбо. Очевидно, вона чіпляла собі кільце в ніс, коли їздила відрекомендовуватись до палацу. Ще якби вткнути їй у кучері пучок пір’я, то була б справжня belle sauvage. 157

Так Джордж у розмові з Емілією глузував з однієї молодої леді, з якою недавно познайомилися його батько й сестри і яку вони вельми шанували. Казали, що вона має хтозна-скільки плантацій у Вест-Індії та купу грошей у державних процентних паперах і що в списку акціонерів Ост-Індської компанії її прізвище відзначене трьома зірочками. В неї була вілла по той бік Темзи і будинок на Портленд-плейс. Ім’я багатої вест-індської спадкоємиці було дуже прихильно згадане в «Морнінг пост». Місіс Гегістон, удова полковника Гегістона, що була її родичкою і порядкувала в її будинку, почала тепер виводити дівчину в світ, бо та щойно вернулася зі школи, в якій довершила своє виховання. Родина Осборнів зустріла її на проханій вечері в домі старого Галкера на Девоншір-плейс («Галкер, Буллок і К°» були віддавна агентами її родини у Вест-Індії), і Джорджеві сестри всіляко виявляли їй свою прихильність, яку вона добродушно приймала. «Бути сиротою в її становищі і з її грішми - це ж так цікаво!» - казали панни Осборн, захоплено розповідаючи міс Вірт про свою нову приятельку, коли повернулися з вечора в Галкера. Вони домовилися, що й надалі зустрічатимуться з нею, і другого ж таки дня поїхали каретою відвідати її. Місіс Гегістон, удова полковника Гегістона й родичка лорда, про якого вона весь час згадувала, неприємно вразила наших недосвідчених дівчат бундючністю і звичкою надто багато говорити про своїх родичів, зате сама Рода перевершила всі їхні сподівання - виявилась найщирішою, найласкавішою і наймилішою; щоправда, її треба було трохи відшліфувати, зате яку вона мала добродушну вдачу! Дівчата відразу перейшли на «ти».

- Аби ти бачила, як вона вирядилась до двору, Еммі! - регочучи, розповідав Осборн.- Вона прийшла до моїх сестер показатися перед тим, як її мала везти туди міледі Бінкі, родичка Гегістон. Та Гегістон геть з усіма поріднилася. Її діаманти сяяли, немов Воксгол того вечора, коли ми там були. (Пам’ятаєш, Еммі, Воксгол? І як Джоз співав своїй ясочці?) Діаманти і червоне дерево - яке чудове поєднання! І білі пера у волоссі, тобто у вовні. Сережки в неї були такі завбільшки, як свічники, їй-богу, їх можна було б засвітити, а жовтий атласний шлейф тягся за нею, наче хвіст комети.

- Скільки їй років? - запитала Еммі, якій Джордж без угаву торохтів про темношкіру красуню того ранку, коли вони помирилися,- на такі речі він був мастак, як ніхто в світі.

- Та тій чорношкірій принцесі, хоч вона щойно скінчила школу, уже десь, мабуть, двадцять два чи двадцять три. А якби ти побачила, як вона пише! За неї звичайно пише листи місіс Гегістон, але якось, повіривши в себе, вона сама взялася за перо й написала моїм сестрам листа. Там було написано «чирвона» замість «червона» і «хвалди» замість «фалди».

- Ну, то це, напевне, міс Суорц, що мала в нашому пансіоні окрему кімнату,- мовила Еммі,