Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

Лай Дак і його зеленоокий головоріз з обережною цікавістю наблизилися до предмета, а потім з жахом відсахнулися, бо зсередини вивергнувся новий великий і могутній бог.

Наступного дня, на зручній відстані від усіх тих подій і на зручній відстані від вікна з пропорційними розмірами, крізь яке струменілося ранкове світло, на білому ліжку лежав літній одноокий чоловік. Схожа на напівзруйнований намет газета лежала на підлозі, куди він її жбурнув дві хвилини тому.

Чоловік прокинувся, і це його не тішило. Його витончено слабкі руки лежали, трохи зігнуті, на білих лляних простирадлах і ледь помітно тремтіли.

Його звали по-різному: пан Одвін, Водін, Одін. Він був (і є) богом, більш того, він був спантеличеним і переляканим богом. Спантеличеним і переляканим він був через репортаж, який щойно прочитав на перших шпальтах газети, де йшлося про те, що інший бог відбився від стада й накоїв лиха. Це, звісно, не написали буквально, просто там ішлося про події минулої ночі, коли в Північному Лондоні зниклий реактивний винищувач загадковим чином вилетів на повній швидкості з будинку, в який він узагалі не міг поміститися. Він миттєво втратив свої крила, стрімко спікірував і розбився об дорогу, вибухнувши. Упродовж тих кількох секунд, що він був у повітрі, пілот устиг катапультуватися й приземлився — забитий і шокований, але живий. Він бубонів щось про дивних чоловіків із молотами, що літали над Північним морем.

На щастя, у той час, коли трапилася ця нез'ясовна катастрофа, на дорогах не було майже нікого, тож попри великі збитки через зруйновану нерухомість жертвами вибуху стали лише двоє невпізнаних людей, які їхали в автомобілі, який міг бути «BMW», можливо синього кольору, хоча ступінь зазнаних ним ушкоджень не дозволяла визначити це напевно.

Одін був надзвичайно стомлений і не хотів думати про це, не хотів думати про минулу ніч, не хотів думати ні про що, крім лляних простирадл і того, як гарно сестра Бейлі підіткнула їх навколо нього лише п'ять хвилин тому, а перед цим ще й десять хвилин тому.

До його кімнати зайшла американка — Кейт чи як там її. Він хотів, щоб вона дала йому спокій, щоб він міг поспати. Вона патякала про те, що все влаштовано. Вона привітала його з тим, що в нього високий кров'яний тиск, високий рівень холестерину й дуже слабке серце, а тому ця лікарня з великою радістю прийме його як довічного пацієнта в обмін на весь його статок. Їм навіть було байдуже, яким саме був його статок, бо було очевидно, що на таке коротке перебування має вистачити будь-якого статку.

Схоже, вона очікувала, що він має бути задоволений цим, тож він ласкаво кивнув, подякував їй і задоволено занурився в сон.

Того самого дня прийшов до тями і Дірк Джентлі, також у лікарні. У нього були легкий струс мозку, подряпини, синці й перелом ноги. Він зіткнувся з величезними труднощами, коли спробував пояснити, що більшість із цих поранень йому завдали хлопчик і орел, а потрапити під мотоцикл кур'єра насправді було майже приємно — лежиш собі й ніхто на тебе не пікірує кожні дві хвилини.

Йому кололи заспокійливі засоби (іншими словами, він спав) майже до полудня, і він страждав від жахливих снів, у яких Лай Дак і зеленоокий велетень з косою ринулися тікати на північний схід від Вальгалли, а там на них напав і поглинув новонароджений Бог Неосяжної Вини, якому зрештою вдалося втекти з предмета, який був підозріло схожий на холодильник.

Дірк був радий прокинутися від життєрадісного вигуку:

— О, це ж ви, так? Ви мою книжку поцупили.

Розплющивши очі, він побачив перед собою Саллі Міллз — дівчину, яка минулого дня настирливо причепилася до нього в кав'ярні, не маючи для цього жодної підстави, крім того, що перш, ніж поцупити в неї книжку, він поцупив у неї каву.

— Що ж, я рада бачити, що ви послухалися моєї поради й звернулися до лікарні, де вашим носом можуть зайнятися як слід, — сказала вона, коли метушилася навколо. — Для цього ви, схоже, обрали дуже непрямий шлях, але найголовніше, що тепер ви тут. Ви знайшли ту дівчину, якою тоді цікавилися? Дивно, але ви зараз лежите в тому самому ліжку, в якому лежала вона. Якщо ви її ще побачите, передайте їй, будь ласка, цю піцу, яку вона замовила сюди перед тим, як виписалася. Вона вже охолола, але кур'єр наполягав на тому, що жінка дуже сильно вимагала доставку.

— Насправді я не засмучена тим, що ви вкрали ту книжку. Я навіть не знаю, навіщо я їх купую; вони не дуже хороші, але ж усі їх купують, так? Хтось мені казав, що подейкують, ніби він підписав угоду з дияволом абощо. Думаю, це все дурниці, хоча я чула про нього іншу історію, яка подобається мені значно більше. Виявляється, він завжди з якихось загадкових причин замовляє у свій номер у готелі курей, і ніхто не наважується спитати або хоча б припустити, навіщо вони йому, бо потім від тих курей не залишається навіть пір'ячка. А я познайомилася з людиною, яка знає, навіщо йому ті кури. Цій людині колись заплатили за